Ознаки та види актів тлумачення.
Інтерпретаційні акти (акти тлумачення) – це юридичні документи, що приймаються відповідними органами держави в рамках їх повноважень з метою конкретизації правових норм шляхом роз’яснення змісту норм законів та підзаконних актів.
Інтерпретаційні акти приймаються в процесі офіційного тлумачення та дають можливість не лише єдиного розуміння змісту акту чи припису, а і офіційного посилання на документ у випадку його використання в процесі правореалізаційної діяльності.
ОЗНАКИ:
Це акти, що мають формально визначений характер, тобто мають чітку назву та атрибути;
Їх юридична сила визначається компетенцією суб’єктів, що ці акти;
Ці акти складають систему, що характеризується ієрархічним підпорядкуванням;
Приймаються на основі акту що тлумачиться, - тому мають допоміжний характер і повинні відповідати цьому акту;
Приймаються лише по тих актах, які мають суперечливий чи загальний зміст;
Діють впрордовж дії акту, що що тлумачиться, та змінюється разом з ним.
Інтерпретаційні акти класифікуються за п’ятьма критеріями.
І. В залежності від юридичної природи:
Інтерпретаційні акти правотворчості, що приймаються в процесі аутентичного чи легального тлумачення;
Інтерпретаційні акти правозастосування, що вміщують правила застосування норм і є формою узагальнення юридичної практики (роз’яснення колегії ВСУ);
ІІ. За суб’єктами прийняття:
Акти органів влади;
Акти органів управління;
Судових органів;
Прокуратури;
Правоохоронних органів.
ІІІ. За сферами тлумачення:
Акти аутентичного тлумачення, що приймаються органом, який видав нормативний акт;
Акти делегованого тлумачення, що приймаються органом держави у випадку офіційного уповноваження;
IV. За поширеністю на суб’єктів:
Нормативні інтерпретаційні акти, що поширюються на невизначене коло суб’єктів;
Казуальні інтерпретаційні акти, що поширюються на окрему ситуацію чи окремих суб’єктів.
В залежності від обсягу тлумачення:
Акти буквального тлумачення, текст яких повністю співпадає з текстом припису, що тлумачиться:
Акти розширеного тлумачення, текст яких ширший словесного виразу норми, що тлумачиться;
Акти обмеженого тлумачення є вужчими змісту норми, що тлумачиться.
ЗНАЧЕННЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЙНИХ АКТІВ.
Розкривають дійсний зміст актів;
Сприяють реалізації правових приписів всіма суб’єктами;
Сприяють ліквідації неточностей правових норм;
Заповнюють прогалини в праві.
Поняття та структура законодавства.
В юридичній літературі розрізняють поняття “система права” та “система законодавства” які не є тотожними і характеризують правову норму та способи її зовнішнього виразу.
Система права – це внутрішня структура права, що характеризується певним співвідношенням таких елементів як норма права, інститут права та галузь права.
Система законодавства – є зовнішнім виразом права і характеризується як система нормативних актів.
Норма права
Інститут права
Галузь права
Інститут – інститут власності
Галузь – цивільне право
В юридичній літературі існують три аспекти поняття “законодавство”:
Це система нормативних актів, що приймаються вищим представницьким органом держави;
Це система нормативних актів, що приймаються вищими органами влади та управління;
Це система всіх нормативно-правових актів, що приймаються державними структурами.
Система законодавства має складну структуру і характеризується наявністю трьох рівнів:
Вертикальна (ієрархічна) структура законодавства – характеризується розміщенням нормативних актів в залежності від їх юридичної сили.
Конституція
Конституційні закони
Підзаконні нормативні акти
Горизонтальна (галузева) структура законодавства – характеризує співвідношення нормативних актів за юридичною силою в рамках чітко визначеної сфери суспільних відносин (джерела будь-якої галузі права);
Державна структура – характеризує співвідношення нормативних актів в залежності від особливостей форми державного устрою.
федеральна структура законодавства характеризується наявністю загальнофедеральних актів і актів суб’єктів федерації, та співвідношенням, заснованим на верховенстві загальнофедеральної конституції;
Унітарна система законодавства характеризується єдністю, а отже наявністю лише ієрархічної та галузевої структур;
Отже, система законодавства – це система нормативних актів, особливості співвідношення яких визначається такою категорією як “структура законодавства.”
Система права та законодавства: співвідношення.
Системи права і законодавства є взаємодіючими, але різними явищами.
СПІЛЬНІ РИСИ:
Системи права і законодавства будуються на єдиних принципах;
Залежать від особливостей устрою держави;
Відображають національні особливості держави;
Охороняються державою в рівній мірі.
ВІДМІННІ РИСИ:
Система права |
Система законодавства
1. Є внутрішньою структурою права; | 1. Є зовнішньою формою права;
2. Визначає зміст права, характеризуючи права та обов’язки суб’єктів; | 2. визначає систему форм права та належність держави до певної правової системи;
3. На формування та розвиток впливають суспільні відносини, що мають об’єктивний характер та залежать від рівня розвитку суспільства; | 3. На формування та розвиток впливають фактори суб’єктивного значення, що визначають рівень свідомості та культури окремих суб’єктів;
4. Визначає ефективність системи законодавства, оскільки його змістом правовий припис, що вміщає правову норми як елемент системи права; | 4. Є способом виразу правової норми та надання їй рис системності, обов’язковості та формальної визначеності;
5. Основним елементом є норма права. | 5. Основним елементом є нормативно-правовий акт.
68. Систематизація законодавства.
Система законодавства характеризується певним рівнем узгодженості нормативних актів, що постійно потребує свого вдосконалення. Це вдосконалення здійснюється шляхом систематизації.
Систематизація – це діяльність та недержавних структур по забезпеченню системності законодавства шляхом приведення діючих нормативних актів в єдину узгоджену систему.
Систематизація законодавства досягається двома основними і якісно різноманітними по юридичній природі способами:
Кодифікацією;
Інкорпорацією діючих нормативних актів.
Особливою формою систематизації є консолідація, що визначається як діяльність суб’єктів по зведенню близьких за змістом нормативних актів в єдиний акт (підготовка систематичного зібрання діючих нормативних актів Уряду України).
Ознаки та види кодифікації.
Кодифікація – різновид систематизації законодавства, що вміщає елементи правотворчості, який забезпечує системне нормативне регламентування певного виду суспільних відносин шляхом видання єдиного юридично узгодженого нормативного акту.
В результаті кодифікації створюються наступні акти:
Кодекси, що є результатом кодифікації галузей права;
Положення та статути, що регламентують певні питання в рамках сфери суспільних відносин.
Кодифікація характеризується наступними рисами:
Це діяльність виключно органів держави;
Це діяльність, яка не може бути делегованою чи санкціонованою;
Це діяльність, що вміщує елементи правотворчості;
Це нормативно рнгламентована діяльність, що здійснюється в особливих процесуальних формах;
Це діяльність, що завершується прийняттям єдиного нормативного акту;
Ці акти мають вищу юридичну силу в рамках галузі.
Розрізняють наступні різновиди кодифікації:
Галузева, що характеризується упорядкуванням норм виключно однієї галузі (КЗПП);
Міжгалузева,
