Міське населення за соціально-економічним і правовим становищем було неоднорідне – його верхівку становили купці, цехові майстри ремісників і чиновники, а основну масу – ремісники, дрібні торговці і декласовані елементи, тобто міська біднота. Серед міщан вирізнялись представники міського управління – війти, бурмістри, радники і лавники, які за становищем прирівнювались до козацької старшини і шляхти. У містах проживало також населення, яке займалось сільським господарством і дрібною торгівлею, а також дрібні орендарі міських земель, ті, хто займались ремеслом, та ін. Усі міщани визнавались вільними – мали право переходу у козацтво, право займатись ремеслами, промислами і торгівлею. На міщанство поширювалась уся система повинностей – сплачувало подимний податок, мостові гроші, ярмаркові збори, забезпечувало військові постої, за свій рахунок утримувало міську адміністрацію і забузпечувало охорону міста.

Чільне місце в українському суспільстві посідало козацтво, головним обов`язком якого була військова служба. Воно поділялось на старшину і рядових; усе козацтво визнавалось вільним – могло безперешкодно переходити в інший стан, змінювати місце проживання, користуватись землею, звільнялось від загальних податків і повинностей, мало особливе право – участі у виборах козацької старшини, а також привілеї, зокрема право захисту у своїх судах – курінних, сотенних, полкових чи Генеральному суді. Найпривілейованішими з-поміж козацтва були реєстрові козаки, за якими визнавалось право власності на землю.

У цілому Б.Хмельницькому вдалось налагодити політику соціального компромісу – він визнавав соціально-економічні вимоги селян та водночас захищав інтереси козацької старшини і шляхти.

3. Державний устрій України періоду народно-визвольної війни

Відроджена Українська держава визріла у надрах Запорізької Січі, що проводила самостійну політику, налагоджуючи зв`язки з різними державами. З перших днів війни фактична влада перейшла до Запорізького війська. Генеральний уряд на чолі з гетьманом виконував функції кабінету міністрів і розпочав організацію держави; уся територія була поділена на полки і сотні. Військові старшини (на відміну від Запорізької Січі) виконували також функції цивільної влади. Судова система набула козацького характеру. Зазнала змін податкова система – усі податки і данини, що раніше надходили і належали польській владі, переходили до військової скарбниці. Уряд України розгорнув широку дипломатичну діяльність з іноземними державами. Був складений реєстр війська.

У ході війни передусім була ліквідована польська адміністрація в Україні, що викликало необхідність негайного створення власної національної державності, організаторами якої стали козацька старшина і українська шляхта. Вже у травні 1648 р. у Польщу почали надходити відомості, що Б.Хмельницький створює удільне князівство із столицею у Києві, а себе титулує князем Русі, а на початку лютого 1649 р. на переговорах у Переяславі Б.Хмельницький сам повідомив комісарів польського короля про свої наміри створити незалежну Українську державу, сформулювавши програмні заяви.

З початку формування національної держави ознаками прояву державної влади в Україні були: органи публічної влади, територіальний поділ, введення своєї податкової системи; населення вільної України визнавало нову владу. При формуванні української державності за умов бойових дій використовувався досвід військово-адміністративної влади у формі військової полково-сотенної організації визволеної території України, створений у Запорізькій Січі, що зумовлювалось потребою в екстремальних умовах максимально об`єднати і мобілізувати на боротьбу усі сили народу. Саме ця організація стала не лише загальною для усіх повстанських сил, а й єдиною політично-адміністративною, військовою і судовою владою в Україні, їй не підпорядковувалась лише церква, а Запорізька Січ зберігала здавна встановлену форму правління. Створення Української національної держави вперше отримало правове оформлення і закріплення у Зборівському, а потім Білоцерківському договорах, укладених Б.Хмельницьким з Річчю Посполитої, за якими Україна визнавалась її автономною частиною. Щоправда, Білоцерківський договір 1651 р., який підтверджував права православної віри і знову проголошував амністію усім учасникам повстання, поза тим ще більш погіршував Зборівські умови – кількість реєстрових козаків скорочувалась до 20 тис.чол., козацькою територією визнавалось лише Київське воєводство, а Брацлавське і Чернігівське повертались під королівську адміністрацію, та гетьман повинен був розірвати союз із татарами і взагалі не мати закордонних зносин. Ці обмеження викликали обурення українського люду, який наполегливо виступив за продовження визвольної війни до повної перемоги, тож Україна фактично розірвала цей договір (який, попри те, не був затверджений польським Сеймом внаслідок накладення вето одним литовським шляхтичем) і продовжила боротьбу до здобуття повної незалежності від Польщі, чому посприяла блискавична перемога під Батогом на Поділлі у червні 1652 р.

Повноваження публічної влади було передано органам управління козацтвом. Система цих органів складалась з 3 урядів: генерального, полкових і сотенних, які військово поділялись на курені, в які входило по 20-30 козаків. Формально вищим органом влади вважалась Військова або Генеральна, або Чорна Рада, яка не була постійно діючим органом і скликалась для розв`язання найважливіших справ, ведення війни, обрання Генерального уряду; поступово її замінила старшинська рада, в яку входили здебільшого генеральні старшини і полковники. Реально вища влада належала Генеральному уряду, повноваження якого поширювались на усю територію вільної України; до нього входили гетьман, що очолював уряд, і його найближчі помічники, які утворювали Раду генеральної старшини при гетьмані. Гетьман був главою України, її правителем, мав титул “ясновельможний”. Він обирався Військовою Радою за