участю представників від усього народу та наділявся широкими державновладними повноваженнями у політичній, військовій, фінансовій і судовій сфері, видавав загальнообов`язкові для усіх нормативні акти – універсали (з лат. universalis – загальний), скликав Ради військової і генеральної старшини, виступав вищою судовою інстанцією і верховним головнокомандувачем, а також роздавав землі, збирав податки; жалування він не отримував, а мав дохід з маєтків. Першим гетьманом вільної України став Б.Хмельницький. Спершу його у січні 1648 р. було обрано гетьманом Війська Запорізького – головнокомандувачем повсталих запорізьких і реєстрових козаків. Після перемоги Запорізького війська під Корсунем у 1649 р. звідти втекли обоє коронних гетьманів, і українське військо вмовило Б.Хмельницького прийняти владу над усією визволеною Україною, і він отримав клейноди коронних гетьманів-втікачів – їхні булави і бунчуки і оголосив себе главою звільненої України. Його як главу України визнавав і польський король – 19 лютого 1649 р. на Раді у Переяславі посли Яна-Казимира вручили Хмельницькому разом з привілеєм на вольності гетьманську булаву і бунчук, червону хоругву з білим лебедем та коштовні подарунки, надійшли подарунки і від московського царя та привітальне послання від керівника англійської революції Олівера Кромвеля.
Найближчими помічниками гетьмана були генеральні старшини, які, як і в Запорізькій Січі, очолювали окремі галузі управління – генеральні обозний, осавул і хорунжий керували військовими справами, відповідали за боєздатність збройних сил і їх матеріальне забезпечення, притому генеральний обозний, який завідував усією артилерією (військовою, городовою, кріпосною) і обозами, вважався першою посадовою особою після гетьмана. Між іншими генеральними старшинами обов`язки розподілялись, як і в Запорізькій Січі, - генеральний бунчужний був головним охоронцем знаків гідності гетьманської влади і військових з`єднань та виконував окремі доручення гетьмана; генеральний писар керував зовнішніми відносинами і очолював генеральну канцелярію; генеральний суддя (спершу 1, а згодом 2 – по черзі) очолював вищий судовий орган – Генеральний суд - апеляційну інстанцію для полкових і сотенних судів; генеральний підскарбій відав справами казни – завідував генеральною скарбницею і скарбовою канцелярією; генеральний гарматний отаман був начальником усіх пушкарів. Генеральний уряд був головним розпорядчим, виконавчим і судовим органом Української держави.
На місцях управляли полкові і сотенні уряди. До полкового уряду входили полковник, який обирався усім полком і відав усіма полковими справами – військовими, земськими, судовими і внутрішніми, та полкова рада, яка обирала полкову і сотенну старшину; полкова рада спершу мала значні владні повноваження – могла припиняти сваволю полковника і навіть усувати його; до полкової старшини належали полкові обозний, суддя, писар, хорунжий, осавул, канцелярист. До сотенного уряду входили сотник, що завідував усіма справами сотні, і його помічники. У великих привілейованих містах управління здійснювали магістрати, у малих привілейованих містах – отамани разом з виборними представниками від міського населення, у звичайних містах – виборні городові (міські старшини), у селах – сільські отамани.
Україна мала власне постійне реєстрове військо, чисельність якого змінювалась – за Зборівським договором 1649 р. встановлювався реєстр козаків у 40 тис., за Білоцерківським 1651 р. – у 20 тис., а загалом у роки війни армія сягала 300 тис.чол., причому у січні 1648 р. Б.Хмельницький перемістився у Січ із загоном у 300 чол., розпочав воєнні дії у квітні 1648 р. з військом у 5 тис. чол., а під Жванцем у 1653 р. стояло вже 350-тисячне військо. Улітку 1648 р. Хмельницький прийняв “Статут про устрій Війська Запорізького”, що закріплював організацію і встановлював сувору дисципліну (так, за непослух гетьману шанованого полковника Максима Кривоноса прикували до гармати) війська.
Б.Хмельницький вже на початку війни визначив етнічну територію України, яку належало звільнити з-під влади Польщі, кордон з якою передбачалось прокласти по Віслі. Наприкінці війни територія Української держави охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя і значну частину степу на півдні; вона сягала на заході до р.Случ, на сході – до російського кордону, на півночі – до басейну р.Прип`ять, на півдні – до степової смуги; площа України, яку Хмельницький називав по-давньому – Руська земля чи Русь, становила близько 200 тис. км2. Звільнені території колишніх польських воєводств поділялись на полки і сотні; полковий поділ виник у 20-ті рр. 17 ст. як територія дислокації козацького реєстрового полку, населення якої було зобов`язане утримувати цей полк за власний кошт; та з літа 1648 р.полки і сотні вже вважались територіальними одиницями і охоплювали не лише козаків, а й усе проживаюче на них населення, на яке поширювалась влада полкових і сотенних урядів. За Зборівським договором звільнена територія Наддніпрянської України охоплювала 3 воєводства: Київське, Брацлавське і Чернігівське, які поділялись на 16 полків (на Правобережжі - Чигиринський, Черкаський, Канівський, Корсунський, Білоцерківський, Уманський, Брацлавський, Кальницький (пізніше – Вінницький) і Київський, на Лівобережжі – Переяславський, Кропив`янський, Полтавський, Прилуцький, Миргородський, Ніжинський і Чернігівський) і 272 сотні, а у 1650 р. було вже 20 полків (додатково на Правобережжі – Подільський (Могилевський), Корсунський і Паволоцький, а на Лівобережжі замість Кропив`янського – Стародубський і Гадяцький), у яких проживало 1,4-1,6 млн.населення. Запорізька Січ становила окрему адміністративно-територіальну одиницю. Така полково-сотенна ознака державності була властива лише Україні і проіснувала до ліквідації залишків української державності у 1783 р.
Для матеріального забезпечення державного будівництва була введена податкова система; податки у військову скарбницю сплачувало усе населення, крім реєстрових козаків; встановлювались також податки на чужоземні товари. В Україні створювалась власна грошова система – у листопаді