На час народно-визвольної війни в Україні існувало кілька концепцій національно-державного устрою. Козацтво, що було провідним у війні, обрало концепцію “козацького панства”, козацької держави, яка грунтувалась на ідеях козацької соборності. До втілення цієї концепції у життя вагомо спричинився гетьман реєстровців П.Сагайдачний, якому за участь козаків у поході Польщі проти Росії у 1618 р. король Владислав пожалував титул гетьмана України і зробив його управителем Київського воєводства. За Сагайдачного Річ Посполита уперше уклала з козацтвом як державним суб`єктом договори: у 1617 р. – Вільшанський, у 1619 р. – Ростовицький. У 1622 р. Сагайдачний вимагав у польського уряду офіційного підтвердження влади козацьких гетьманів в Україні і скасування усіх дискримінаційних розпоряджень щодо козацтва, та Польща не дотримала обіцянок. У 1625 р. вже по смерті Сагайдачного козаки вдруге звернулись до Польщі з вимогами звільнити Київське воєводство від постою жовнірів і скасувати Брестську унію.

Б.Хмельницький намагався синтезувати ідеї козацької соборності з традиціями давньої українсько-руської державності. Особливості української державності виявились, зокрема, у виборності органів публічної влади і їх фактичній підзвітності виборцям та значній ролі колегіальних органів (рад різних рівнів), що дозволяє стверджувати, що в українській державності було закладено основи республіканської форми правління; про що свідчить й те, що Б.Хмельницький публічно засуджував монархічні інститути, попри те, претендуючи на сильну владу з метою протистояти політичним супротивникам в Україні і за її межами. Тож Українська держава у період народно-визвольної війни мала форму аристократичного республіканського правління, так як реальна влада зосереджувалась у козацької старшини і шляхти. Сучасники війни називали існуючу в Україні політичну організацію Українською козацькою державою, а власне, Військом Запорізьким або Хмельниччиною, а більшість вчених – Гетьманщиною, і навіть польський король Ян-Казимир офіційно визнав, що в Україні існує єдина влада гетьмана, який діє як правитель, глава держави, разом з військом Запорізьким.

Україна визнавалась іноземними державами рівноправним суб`єктом міжнародних відносин, і підтримувала постійні дипломатичні відносини із сусідніми Валахією, Молдовою, Угорщиною, Трансільванією, Кримом, Туреччиною (за договором 1649 р. турецького султана з “Військом запорізьким і народом руським” Туреччина зобов`язувалась надавати Україні військову допомогу, а українським купцям право вільно плавати по Чорному морю і безмитно торгувати у турецьких володіннях, а Україна – забороняти запорізьким і донським козакам нападати на Османську імперію), а також Австрією, Англією, Венецією, Персією, Францією, Швецією.

4. Характеристика права України періоду народно-визвольної війни

Джерела права. У роки народно-визвольної війни почала створюватись національна правова система. Зміни у суспільно-політичному житті і соціально-економічних умовах у період війни відобразились у джерелах і окремих галузях феодального права України. Зберігали чинність більшість попередніх джерел права, крім тих, які утверджували панування магнатів, польської шляхти і католицької церкви у Речі Посполитій, - “Устава на волоки” 1557 р., “Ординація війська Запорізького” 1638 р., сеймові і королівські конституції тощо. Продовжував діяти Литовський Статут 1588 р., з якого було вилучено розділи і артикули, які визначали порядок створення і діяльності шляхетських станових судів; магістрати керувались також нормами магдебурзького права, зокрема “Порядком прав цивільних”, та іншими джерелами права. Без суттєвих змін залишились джерела церковного права.

Важливого значення набули правові звичаї, які регулювали порядок організації полково-сотенної системи, порядок організації і структуру козацького війська, у т.ч. порядок ведення бойових дій, порядок і основні принципи формування органів військово-адміністративної влади, судову систему і судочинство, частину поземельних відносин, правове становище окремих станів і груп населення. Найпоширенішою в адміністративних і судових органах при розв`язанні конретних питань вважалась формула “за попередніми правами і звичаями”. Навіть вводилось поняття “козацьке право” як сукупність норм звичаєвого права, що виникла у Запорізькій Січі, а згодом – сукупність доповнених і розширених гетьманською владою і у практиці судової діяльності військово-адміністративних органів.

Чільне місце серед джерел права посідали універсали – загальнообов`язкові письмові розпорядження адміністративно-політичного характеру, які видавались гетьманом, а іноді і полковниками. Гетьманські універсали були основним джерелом, яке затверджувало зміни у суспільному ладі і правовому становищі окремих станів, та єдиним джерелом, яке регулювало процес становлення окремих елементів Української державності. Універсали санкціонували і корегували звичаї, які визначали організацію і діяльність полково-сотенної системи управління; регулювали поземельні відносини, зокрема щодо розподілу землеволодінь і роздачі земель старшині у власність чи користування, про підтвердження права власності на маєтки, недоторканість майна феодалів і підвладність селян, встановлення повинностей і податків, а також видавались універсали з військових, адміністративних, зокрема про призначення на посади, питань та ін.

До джерел права належали і міжнародні угоди України, укладувані від імені гетьмана, які оформлювали і утверджували становище України як суб`єкта міжнародно-правових відносин та закріплювали процес розвитку і міжнародного визнання Української держави. До міжнародних актів належать і Березневі статті, які оформили входження України до складу Росії.

Цивільне право. Визнання попередніх прав передбачало збереження основних інститутів цивільного, кримінального, процесуального та інших галузей права. У цивільному праві з`явились нові правові норми внаслідок виникнення нового виду умовних землеволодінь – рангових земель, що передавались козацькій старшині за несення певної служби. Гетьманські і полковницькі універсали визначили правовий статус цих земель подібно до “держання” за литовським правом і “помість” за російським правом.

Значно розширилось правове регулювання зобов`язальних відносин, зокрема внаслідок ліквідації магнатського землеволодіння та передачі цих земель на ранг за службу чи в орендне користування. Інші