Кримінальне право. Припинили дію правові норми, що встановлювали суворі покарання за злочини проти королівської влади, польсько-литовського магнатсько-шляхетського порядку управління, католицької церкви; тому система і види злочинів та мета і види покарань були спрощені. Натомість, з`явились нові склади злочинів – зрада повсталому українському народові, відмова надати допомогу під час бою, невиконання вимог військово-старшинської адміністрації, непокора чи нанесення шкоди козацькій старшині і духовенству. В умовах війни міри покарання стали жорстокішими, дисципліна козаків підтримувалась суворими покараннями за її порушення. Усіх зрадників страчували, зокрема, було страчено Худолія - ватажка козаків, які у 1650 р. повстали проти Б.Хмельницького, а також старшин, які наприкінці 1651 – на початку 1652 рр. створили опозицію Хмельницькому. Суворо карались напади на старшинсько-шляхетські маєтки. Попри те, смертна кара часто замінювалась штрафами.

Судочинство. У магістратських, ратушних, церковних, сільських і копних судах зберігався попередній процесуальний порядок розгляду кримінальних і цивільних справ. Судовий процес у генеральному, полкових, сотенних і курінних судах здійснювався за нормами звичаєвого права. Як засіб досудового слідства зберігалось шлякування (гоніння слідом). Засідання були публічними. Судові рішення і вироки можна було оскаржити у вищу інстанцію за підпорядкованістю, крім вироків, винесених за злочини, вчинені за умов бойових дій.

5. Входження України до складу Росії та його політико-правові наслідки

Історичні передумови переходу України під протекторат Росії

Ще К.Косинський і С.Наливайко ставили питання про перехід у підданство до Росії. Втікачам з України від польської влади і польських феодалів було дозволено проживати у прикордонній смузі – Порубіжжі, де вони селились слободами (зокрема, після поразки повстання Я.Остряниці повстанці заснували кілька слобод) і де згодом виникла Слобідська Україна. Однак, офіційно уряд Росіїі не висловлював свого ставлення до України, оскільки був пов`язаний Поляновським мирним договором з Польщею 1634 р., та 1648 р. обрав позицію вичікувального нейтралітету, фактично відмовившись від допомоги Польщі у її боротьбі проти України.

Між Україною і Росією були налагоджені тісні торгівельні відносини – Україні було дозволено безмитно купувати у Росії хліб і сіль. Росія допомагала Україні зброєю і грішми та надалі надавала свої прикордонні землі вихідцям з України для поселення, а після укладення Білоцерківського договору російський кордон був відкритий для втікачів з України. З 1651 р. розпочався масовий перехід селян і козаків на Слобідську Україну, у 1652 р. туди переселився з-під Острога полковник І.Дзіковський разом з тисячою козаків із сім`ями, майном і худобою, і вони заснували селище Острогожськ. Царський уряд не забороняв донським козакам виступати у лавах українського козацтва, уперше загін донських козаків прибув в Україну на допомогу повстанцям вже у березні 1648 р.

Упродовж 1648-1654 рр. Росія і Україна підтримували дипломатичні відносини – перше українське посольство на чолі з полковником С.Мужеловським відбуло до Москви у січні 1649 р. після блискучих перемог України над Польщею, а в Україну прибуло перше повноважне посольство з Москви на чолі з Г.Унковським і у ході переговорів у Чигирині 17-22 квітня 1649 р. встановило постійні дипломатичні відносини з Україною, які особливо активізувались з 1651 р. після розірвання Україною Білоцерківського договору з Польщею. Упродовж 1649-1654 рр. Б.Хмельницький надіслав до Москви 10 повноважних посольств, а Москва відправила в Україну 15 посольств і окремих посланців. Для остаточного вирішення питання про взаємовідносини Росії з Україною був скликаний у 1651 р. Земський Собор, який ухвалив впливати на Польщу лише дипломатичними методами, та патріарх Йосип благословив царя порушити мир, якщо Польща не піде на поступки. Наприкінці 1653 р. Росія доволі зміцніла для вступу у війну з Польщею, тож Земський Собор прийняв 1 жовтня 1653 р. рішення про розірвання з нею мирного договору та про прийняття під свій протекторат України, для здійснення чого цар Олексій Михайлович відправив в Україну повноважне посольство з 43 чиновників на чолі з боярином В.Бутурліним для передачі царської грамоти про рішення Земського Собору.

Правове оформлення переходу України під протекторат Росії

8 січня 1654 р. у Переяславі зібралась Військова Рада, у якій брали участь також представники від міст України та усіх її соціальних верств. На ній було оголошено царську грамоту і багато її учасників погодилось перейти під протекторат Росії, щоправда, представників запорізьких козаків не було на Раді, та вони попередньо повідомили Б.Хмельницькому про свою згоду на російський протекторат. Рішення Земського Собору і відповідь на нього Переяславської Ради було усним договором Росії і України, який належало зміцнити церковною присягою, тож увечері 8 січня на Переяславському церковному соборі Б.Хмельницький і генеральна старшина присягнули на вірність царю, після чого посли вручили гетьману клейноди – хоругву і булаву, а також подарунки; 9 січня присягнули полковники, а потім і решта українського суспільства; щоправда, далеко не всі групи населення і не повсюдно виявили бажання дати присягу - відмовився присягати Київський митрополит (і заборонив усім громадянам давати присягу), кальницький полковник Іван Богун і полковник Іван Сірко та Уманський і Брацлавський полки. Характерно, що московські посли ухилились від присяги, мотивуючи це тим, що цареві не личить присягати народові.

Усний договір не задовольняв гетьмана і старшину своїм змістом, оскільки стосувався лише загальних положень входження України у підданство до Росії; тож, прагнучи домогтись від царя збереження їхніх прав і привілеїв та вольностей Української держави, а передусім реальної військової допомоги у боротьбі з Польщею, вони вимагали письмового договору і запропонували