Правове регулювання – це проголошення державою вимог до людини у формі правових приписів, з одного боку, та виконання особою цих вимог (обов’язків) – з другого.

Отже, право – це специфічна форма регулювання поведінки людей, сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби переважної більшості громадян, що створили державу з метою захисту її прав, свобод і власності, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізованого порядку в країні, зміцненні і розвитку держави.

Сутність права — внутрішній зміст права як регулятора суспільних відносин, який виражається в єдності загально-соціальних і вузько-класових (групових) інтересів через формальне (державне) закріплення міри свободи, рівності та справедливості.

Під сутністю права в радянській літературі зазвичай розумілася піднята до закону воля панівного класу, зміст якої визначався матеріальними умовами життя цього класу. В усіх визначеннях права підкреслювався його класово-вольовий характер, причому він мав принципове методологічне значення для розуміння сутності експлуататорського права як вираження інтересів і волі всього панівного класу, а для соціалістичного права — як вираження інтересів і волі трудящих на чолі з робітничим класом.. Сутність права менше піддається змінам, ніж його зміст і форма: зміни, що відбуваються у житті суспільства, спричиняють собою насамперед зміни в змісті права. Проте не можна відкидати зміну сутності права, визнавати для неї лише якості статичності та незмінності на відміну від змісту та форми.

1.2.Поняття джерела права

Поняття “джерело права” існує упродовж багатьох століть. Якщо виходити із загальнопоширеного значення терміну “джерело”, то в сфері права під ним потрібно розуміти силу, яка створює право. Такою силою перш за все є влада держави, яка реагує на потреби суспільства, розвиток суспільних відносин і приймає відповідні правові рішення.[1.119]

Поряд з цим джерелом права слід також виділити форму вираження державної влади, форму, в якій міститься правове рішення держави. З допомогою форми право набуває свої невід’ємні риси і ознаки: загальнообов’язковість, загальновідомість і т.д.

Джерела права – це способи вираження і закріплення правових норм, надання їм юридичного значення.

Прийнято виділяти:

1)

2)

3)

Під джерелом права в ідеальному змісті розуміють правову свідомість. Поняття «джерело права» у юридичній науці вживаються не тільки у формальному значенні, тобто як форма вираження права, але також у матеріальному й ідеальному змістах. Джерелом права в матеріальному змісті розглядається саме суспільство, його соціально-економічний, культурний розвиток, зміст суспільних відносин. Під ідейним джерелом права розуміється правосвідомість, що грає важливу роль у правотворенні. ермінологічні суперечки щодо поняття “джерело права” не завжди схоластичні. Одні вчені називають нормативні правові акти, звичаї, прецеденти формами права, інші — джерелами. Але різні визначення тих самих явищ тільки підкреслюють різноманіття прояву їхньої сутності. [3.168]

Термін "джерело права" використовується для позначення одночасно змістовних і формальних джерел права. Змістовні джерела права – це явища соціального буття, які виступають основою права (моральні, релігійні, філософські принципи, вимоги життєвої ситуації тощо). Формальні джерела права – це правові акти, в яких містяться правові норми.

Джерела права – це створювані чи санкціоновані державою офіційно документовані способи вираження і закріплення норм права, надання їм юридичного, загальнообов’язкового характеру. Джерела права визнаються державою, мають офіційний та публічний характер. Існують три основних види джерел права, які відповідають трьом формам позитивного права ("право законодавця", "звичаєве право", "право суду").

1.3.Тонкощі між розумінням понять джерела та форми права

Коли ж кажуть про джерела у юридичному змісті, то мають на увазі різноманітні форми (засоби) вираження правових норм. Окремі вчені (Н.Г.Александров, Л.Р.Сюкиянен) відносять до джерел права діяльність держави по встановленню правових норм або адміністративні і судові прецеденти. При цьому форми вираження таких норм розглядаються як форми, а не як джерела права.[7.281]

Форма права - це форма саме права як окремого явища, і співвідноситься вона тільки зі змістом права. Її призначення - впорядкувати право, додати йому властивості державно-владного характеру. Виділяють зовнішню і внутрішню форми права.

Форми (джерела), звичайно, класифікуються на різні види. Так, форми права поділяються на дві великі групи:

q

q

Під внутрішньою формою права розуміють систему права, що має об’єктивний характер своєї побудови, який відображається в єдності і узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями, інститутами і нормами права.

Зовнішня форма права – це спосіб об’єктивізації форми права, зовнішнього прояву, матеріальної фіксації.[2.168]

Внутрішня форма права - це структура і зв'язки. Щодо зовнішньої форми права в сучасній юридичній літературі не сформувалося єдиного розуміння, що, мабуть, пов'язано з неоднозначним трактуванням різноманітними авторами вже самого змісту права. Іноді, наприклад, думають, що поняття права виражає державна воля, а форма права – це юридичні норми. Здається, проте, що більш близькі до істини є ті вчені, що поняття права визнають не як державну волю (це - його сутність!), а як юридичні норми, і в цьому зв'язку формою називають джерела права. Правова норма це не форма права, а саме право.

Як уже відзначалося, в юридичній літературі, термін "джерело" у сенсі форми вираження норм права одержав широке поширення, він достатньо зручний і образно показує, що нормативний правовий акт містить правові норми і з нього як із джерела беруться дані про склад правових норм.[5.139]

Джерела права – це обставини, що спонукають появу і дію права. Термін "джерело