Підзаконні нормативно-правові акти – це результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб), уповноважених на те державою громадських об’єднань по встановленню, впровадженню в дію, зміні чи відміні нормативних письмових документів, що розвивають чи деталізують окремі положення законів.

За суб’єктами нормотворчості нормативні акти поділяються:[3.261]

- Верховної Ради України – закони і постанови;

- Президента – укази;

- органів виконавчої влади:

- Кабінету міністрів – декрети і постанови;

- керівників міністерств і відомств – інструкції, вказівки, нормативні накази;

- місцевих рад народних депутатів – рішення і нормативні ухвали;

- виконавчих комітетів місцевих рад – рішення;

- керівників управлінь і відділів місцевих рад та керівників обласних і районних державних адміністрацій;

- адміністрацій державних підприємств, установ, організацій – нормативні накази.

У деяких випадках нормативного характеру набувають волевиявлення населення в результаті всеукраїнського чи регіонального референдумів, певних громадських об’єднань, трудових колективів, форма яких може бути різною (рішенні, постанова і т. ін.).

Нормативно-правові акти діють у часі, просторі і по колу осіб.

При характеристиці дії нормативно-правових актів у часі слід розрізняти:

а) введення в дію;

б) припинення дії;

в) зворотну силу дії.

У теорії права розглядаються такі варіанти введення нормативно-правового акту в дію:[8.378]

а) після 10 днів з моменту його опублікування;

б) термін установлюється у самому нормативному акті чи спеціально прийнятому акті;

в) якщо нормативний акт не публікується, то з моменту його одержання виконавцем.

Припиняють свою дію нормативно-правові акти внаслідок:

а) закінчення терміну давності, на який видавався акт;

б) прямої відміни конкретного акта;

в) фактичної відміни акта іншим актом, прийнятим з того самого питання.

Зворотня дія – це така дія на правовідношення, де припускається що новий нормативний акт існував у момент виникнення правовідношення. Загальне правило таке: “Норма права зворотної сили не має”. Але вийнятки, наприклад у кримінальному, адміністративному законодавстві мають місце. Так, якщо нормативний акт прийнятий після скоєння правопорушення, пом’якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то акт має зворотну силу, а якщо установлює чи обтяжує – то така норма (чи акт) зворотної сили не має.

Дія нормативних актів у просторі характеризується певною територією:

- держави в цілому;

- відповідного регіону;

- адміністративно-територіальної одиниці;

- відповідного підприємства, організації.

Щодо кола осіб нормативно-правові акти діють на громадян України, осіб без громадянства, іноземних громадян.

Винятком вважаються окремі іноземні громадяни, які мають імунітет від юриздикції держави перебування. Це окремі дипломатичні і консульські працівники, питання яких про юридичну відповідальність вирішується на підставі юридичних угод.

Крім того нормативно-правові акти класифікуються за:[5.199]

- суб’єктами ухвалення:

1)акти органів держави;

2)народу в процесі референдуму;

3)громадських об’єднань;

4)трудових колективів;

5)спільні акти органів держави і недержавних формувань;

- за галузями законодавства;

1)цивільні;

2)кримінальні;

3)кримінально-процесуальні та ін.

3.3.Нормативно-правовий акт-основне джерело системи права України

Нормативно-правовий акт – це письмовий юридичний документ, що виданий державою чи окремими її органами, має владний, зальнообов’язковий характер, в якому закріплюються офіційні правила поведінки, що забезпечуються і охороняються державною владою і направлені на регулювання суспільних відносин [5.41].

Оскільки основною формою права в Україні є нормативно-правовий акт, то під джерелами права слід розуміти зовнішнє вираження нормативно-правових актів, які приймаються і діють з метою регулювання суспільних відносин. Різноманітність цих відносин, а також розмежування функцій державних органів припускають наявність багаточислених нормативних актів. Виходячи з цього, важливе теоретичне і практичне значення має відмежування одних нормативних актів від других за визначеними критеріями.

Нормативні акти,вважає Олійник, містять юридичні підстави (норми права) для вирішення індивідуальних справ. Нормативно-правовий акт виступає не тільки джерелом у юридичному розумінні, але і фактичним джерелом: це той резервуар, з якого люди черпають знання про юридичні норми.[4.167]

Таким чином, нормативний акт – це офіційний документ, створений компетентними органами держави і містить загальнообов’язкові юридичні норми (правила поведінки).

Нормативно-правовий акт є результатом діяльності компетентних суб’єктів, яку називають правотворчістю. Це діяльність державних органів і посадових осіб, громадських організацій, уповноважених на те державою, а також усього народу України, яка спрямована на утворення, зміну чи відміну нормативно-правових актів.

Нормативно-правові акти - основне джерело права не тільки в Україні. Вони стали такими в даний час практично у всіх правових системах світу, навіть там, де історично господарював правовий звичай і судовий (адміністративний) прецедент.[1.157]

Поширеність нормативно-правових актів пояснюється незаперечними перевагами такого способу вираження юридичних норм саме з точки зору загальнолюдських принципів права, які поступово впроваджуються в право соціально-демократичної орієнтації.

До таких переваг зокрема належать можливості:

- найбільш чітко, ясно, однозначно формулювати зміст юридичних прав і обов’язків;[8.380]

- якнайшвидше довести до відома адресатів юридичної норми її зміст;

- забезпечити сприятливі умови для швидкого відшукування потрібної юридичної норми;

- створити умови для правильного, адекватного розуміння, з’ясування адресатом норми її істинного змісту;

- оперативно змінювати чи скасовувати юридичну норму;

- здійснювати впорядкування, погодження, систематизацію численних юридичних норм.

- виходить від строго визначених правотворчих органів і осіб, які наділені строго визначеною компетенцією;

- приймається в чітко визначеному порядку;

- має встановлену форму і реквізити ;

- має порядок вступу в силу і сферу дії;

- може бути змінений в залежності від соціальних потреб.

У цьому зв'язку нормативно-правові акти варто відрізняти від індивідуальних і інтерпретаційних актів.

Індивідуальні правові акти - це акти державних органів, недержавних організацій, посадових осіб, що виражають рішення суду (вирок, наказ).

Індивідуальні акти – це акти застосування права, тому їх називають ще правозастосувальними. Вони мають, як правило, разове застосування, адресуються конкретним особам або організаціям і обов'язкові для виконання тільки ними.

На відміну від індивідуальних, нормативно-правові акти мають загальнообов’язковий характер і відрізняються неконкретністю адресата, тобто обов’язкові не для окремої конкретної особи, а для всіх