Видів державних режимів дуже багато, особливо рі-зновидів. В античні часи, у рабовласницьку епоху, були поширені монархічні, теократично-монархічні, деспотичні, аристократичні, олігархічні й демократичні державні політичні режими. З огляду на це, Арістотель вирізняв правильні та неправильні форми прав-ління, оскільки термін «режим» не вживався. Водночас, за Арістотелем, існувало шість форм державного устрою. Три правильні - монархія, аристократія, політія (або республіка), і три неправильні -тиранія, олігархія, демократія. Найкращою з правильних форм Арістотель вважав політію (республіку), а з неправильних - деспо-тію, охлократію або крайню демократію.

У період феодалізму найбільш поширеними були: абсолютист-ський режим «феодальної демократії»; клерикально-феодальний, мілітаристсько-поліцейський, монархічний.

В епоху капіта-лізму та буржуазної держави існували ліберальний, буржуазно-демократичний, або конституційний, бонапартистський, військово-поліцейський, фашистський, «квазіфашистський», наприклад, кор-поративний або расистсько-націоналістичний, а в деяких ісламсь-ких країнах - клерикально-фундаменталістський режим.

У період соціалістичних держав існували народно-демокра-тичні, загальнонародні, авторитарні, тоталітарні режими, а також диктатури пролетаріату, робітничо-селянської диктатури, вождизм тощо.

У сучасний період за державно-політичним режимом усі дер-жави світу можна переділити на дві групи: держави з демократич-ним режимом і держави з антидемократичним режимом. Критерієм такого розмежування є форми безпосередньої та представницької демократії, гарантованість основних прав і свобод людини і гро-мадянина чи відсутність цих політико-правових інститутів [2, с. 179].

Зміст державного режиму розкри-вається у взаємодії трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої та судової, а також установленням органу, який є центром прийняття рішень у державі. Оскільки судова влада безпосередньо не визна-чає характеру державного режиму, особливості державних режи-мів проявляються в структурі відносин між законодавчою і вико-навчою владою. Існують державні режими з поділом законодавчої та виконавчої влади і режими, які характеризуються їх змішанням (або поєднанням). У випадку суворого розподілу законодавчої та виконавчої влади - наявний президентський режим. Якщо розпо-діл влади є гнучким чи обидві гілки влади співробітничають, то це - парламентський режим. Якщо центр прийняття рішень перебуває в руках законодавця - це режим асамблеї, якщо в руках виконавчої влади - це авторитарний режим. За цими підставами всі державні режими поділяються на парламентарні, президентські, режими асамблеї та авторитарні режими.

Серед різновидів парламентсько-го режиму виділяють: дуалістичний, моністичний і раціоналізова-ний. Для дуалістичного режиму характерна відносна рівновага між законодавчою і виконавчою владою. Співіснують два центри при-йняття рішень - глава держави і нижня палата. За моністичного парламентського режиму уряд несе відповідальність тільки перед нижньою палатою, що створює перевагу законодавчої влади. Для відновлення рівноваги використовуються партійна система і раціоналізація режиму.

Домінуючою рисою президентського режиму виступає суворе відокремлення законодавчої влади від виконавчої. Кожна з цих влад, виконуючи відповідну функцію, забезпечує певний баланс влади. У системі поділу влади є й відносини, які об'єднують оби-дві її гілки (законодавчі повноваження президента, контрольні функ-ції сенату). Президент одночасно є главою держави і главою уряду, він очолює виконавчу владу. На нашу думку, ці всі види політич-ного державного режиму можна назвати різновидами демократич-ного режиму, в умовах президентської республіки, напівпрези-дентської (змішаної), парламентарно-президентської, парламента-рної. За своєю суттю всі вони мають єдину демократичну суть, але різну специфіку.

РОЗДІЛ 2

Види державного режиму

2.1. Демократичний державний режим

Основою для кваліфікації державних (політичних) режимів слугує:

- ступінь розвиненості політичної демократії;

- реальний політико-правовий статус людини.

З урахуванням цих критеріїв сучасні державні (політичні) режими поділяються на види: демократичні і антидемократичні. Існують також перехідні режими [3].

Характерним явищем політичного розвит-ку сучасного світу є безпрецедентний демок-ратичний прорив. За останню чверть XX ст. кількість демократичних режимів у світі збіль-шилася більш ніж утричі: з 39 у 1974-му до 120 у 2000-му; а їх питома вага — у два з по-ловиною: з 25,5% до 62,5% від загального чи-сла політичних режимів [4, с.23].

Термін «демократія» в перекладі з дав-ньогрецької означає «влада народу». Зараз є багато визначень де-мократії. Більшість спеціалістів дійшли висновку, що демократія -це певна форма правління, яка заснована на дотриманні прав ісвобод людини і громадянина. Останнім часом демократію роз-глядають не тільки як владу більшості над меншістю, але і як га-рантію прав меншості, прав опозиції. Демократія - це свобода і відповідальність усіх суб'єктів суспільних відносин за свою пове-дінку і діяльність. На думку колишнього президента США Авраама Лінкольна, «демократія - це правління народу, яке здійснюєть-ся народом і в інтересах народу». Отже, демократія - це одна з форм правління держави республіканського типу. Її суть зводиться до того, що весь народ (усі виборці) беруть участь у виборах ви-щих і місцевих органів державної влади і місцевого самовряду-вання. Представницькі органи державної влади реалізовують ос-новні завдання і функції держави та здійснюють свої повноважен-ня в інтересах усього народу, всієї держави. У своїй діяльності вони керуються конституцією та іншими законами держави, у яких закріплено права та обов'язки держави, посадових осіб. Цей режим реалізовує свої повноваження таким чином, щоб забезпечи-ти основні права та свободи людини і громадянина, політичні пра-ва, рівні можливості, політичну рівність і рівноправність. Демок-ратичний режим основний акцент робить на забезпечення основ-них політичних прав і свобод. Це особливо стосується західних країн Європи та Америки. У державах, які розвиваються, основна увага акцентується на політичних правах нації та народу, на за-безпеченні суверенітету і незалежності. У колишньому СРСР звертали увагу на матеріальні гарантії прав і свобод людини та громадянина.

Демократичний режим характеризує:

- виборність найважливіших органів політичної влади;

- вирішення найголовніших політичних проблем відповідно до

волевияв-лення більшості громадян;

- формальне визнання народу джерелом влади, сувереном у державі;

- юридична рівність громадян;

- високий ступінь реалізації прав людини;

- пріоритет прав людини