- розподіл влади з метою недопущення її концентрації в єдиному центрі;

- повага більшості до права меншості мати власну точку зору і відстоюва-ти її

цивілізованими методами;

- верховенство закону в усіх сферах суспільного життя;

- економічна свобода, розвинута економіка, вільна від державного втручання;

- наявність політичного плюралізму [5, с. 127-128].

Демократія має свої передумови.

До економічних передумов демократії належать економічна свобода особи, рівність усіх форм власнос-ті та їхня однакова охорона і захист з боку держави. При цьому економічна свобода особи передбачає той факт, що, лише коли особа стає економічно незалежною від держави, в країні встановлюється демократія. Саме цим можна пояснити той факт, що відразу після буржуазних революцій, коли встано-влювався буржуазний тип держави, у більшості країн вводилося цензове виборче право, яке здійснювалося на основі майнового цензу. Це було пов'язано не стільки з гнобленням трудящих мас, скільки з тим, що лише економічно незалежна людина, яка мала певне майно у приватній власності, була спроможна висло-влювати свою точку зору при голосуванні, адже її не так було легко підкупити.

Щодо рівності всіх форм власності і їх однакової охорони та захисту з боку держави, то демократія настає, коли держава реально (а не на папері) охороняє і захищає всі форми власності.

Політичними передумовами демократії є той факт, що народ реально визнається суб'єктом державної влади і має реальну можливість брати участь у формуванні її органів і здійснювати контроль над ними. Факт реальності визнання народу суб'єк-том державної влади означає, що народ не формально, а фактич-но починає впливати на діяльність органів державної влади.

До ідеологічних передумов демократії належать плюралізм думок і свобода засобів масової інформації. При цьому плюра-лізм думок означає різноманітність думок з того чи іншого при-воду, а свобода засобів масової інформації означає відсутність будь-якої цензури.

Державно-правові передумови демократії передбачають кон-ституційне закріплення прав і свобод людини і громадянина, принципу поділу влади, рівності всіх перед законом і судом та інших положень [6, с. 242-243].

Отже, демократичний державний режим - це сукупність форм, ме-тодів, принципів і засобів, за допомогою яких реалізується дер-жавна влада в інтересах більшості або всього народу. За демокра-тичного режиму гарантуються основні економічні, політичні, громадянські, культурні та соціальні права і свободи людини і громадянина, діяльність різних політичних партій і рухів, місце-вого самоврядування та самоорганізації населення, забезпечуєть-ся вільна діяльність засобів масової інформації, свобода слова і друку та інші права і свободи, закріплені в основних законах і міжнародно-правових актах. Це такий режим, коли враховуються потреби та інтереси всіх соціальних груп, класів, націй і народів через демократичні інститути і процедури - вибори, референду-ми, шляхом представницької та безпосередньої демократії, коли в суспільстві існує громадянський мир і злагода, порядок і дис-ципліна, повага і взаємоповага між громадянами, між державною владою і громадянами. Демократичний режим поділяють на такі види: демократично-ліберальний, демократично-консервативний, демократично-радикальний [7, с. 49].

Лібералізм (від лат. – вільний) - це політична та ідеологічна течія, яка об'єднує прихильників парламентського ла-ду, демократичних свобод і вільного підприємництва. Одна з го-ловних ідей лібералізму - свобода людини, її діяльності, вчинків, необхідність підтримки і гарантування цієї свободи системою за-конів, перед якими всі рівні. Лібералізм виник у Європі у XVIII-XIX ст., в період боротьби народжуваної буржуазії проти

абсолюти-зму. Прибічники лібералізму вимагали обмеження прав монарха парламентом, встановлення конституційного ладу, допущення вихідців із нижчих верств населення до управління державою, запровадження демократичних свобод, скасування привілеїв духівництва і дворянства. У сучасному розумінні лібералізм - це визнання найви-щими цінностями системи певних прав та свобод людини і суспі-льства. Серед них - вільне підприємництво, приватна власність, свобода конкуренції та ринку, громадянські свободи (слова, преси, асоціацій), парламентський устрій державного життя. Поширенню визнання переважності загальнолюдських цінностей сприяє лібе-ралізація суспільної свідомості та функціонування соціальних сис-тем.

У XX ст. виник неолібералізм - «статичний» різновид лібера-лізму, різновид ліберальної ідеології та політики, що сформува-лась як відображення розвитку буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулю-вання економіки, інституціоналізації нових форм державного втру-чання в суспільне життя. Практичне втілення неолібералізм дістав у політиці «нового курсу» Ф. Рузвельта, особливо під час Другої світової війни та у повоєнні роки. Сформувалися нові уявлення про роль і функції держави, що закріпилося в кон-цепції «держави загального благоденства». Ідея «відповідальності держави» за добробут усіх громадян, яка лежить в основі цієї кон-цепції, принципово протистоїть ідеї ринкового регулювання від-носин розподілу, що передбачає віддати кожному те, «що йому належить» [8, с. 46, 55]. Такою є специфіка демократично-ліберального режиму. Водночас в останні десятиліття відбувається зближення лібераль-них ідей і політики держав з консервативними ідеями політики.

Демократично-консервативний режим у широкому значенні ро-зуміють як схильність до тих інститутів, законів, звичаїв і тради-цій, які устоялись у свідомості суспільства, держави та особи, як збереження і захист того, що застаріло і віджило, протидію і небажання перейти до нових форм, ідей, методів тощо. Консерватизм -ідеологія і практика, що орієнтуються на збереження і підтримку форм державного і суспільного життя, передусім його морально-правових засад, які історично сформувалися і втілилися в нації, релігії, шлюбі, сім'ї, власності. Консерватизм традиційно проти-стоїть як соціалізму, так і лібералізму. Він не має сталого ядра і набуває різних форм в окремі історичні періоди. Політичний кон-серватизм слід відрізняти від реакції та прагнення реставрації. Ре-акція бореться з сучасним, маючи на меті повернення до поперед-нього етапу; консерватор прагне зберегти статус «кво», хоча може схилитись і до реакції.

В останні десятиліття на Заході