населення країн і держав, які брали в ній участь. Незважаючи на те, що фашизм у Другій світовій війні зазнав поразки від народів Радянського Союзу, США, Англії, Франції та інших народів світу, він може відродитись у нових формах нео-фашизму, під новими вивісками і знаменами, з новими ідеями і за життя тих поколінь, які не бачили і не знають, що таке війна і що таке фашизм. Тому нові покоління людей усіх держав і країн, усіх націй і народів не повинні допустити відродження фашизму і нео-фашизму в нових історичних формах, незважаючи на економічні й політичні та інші глобальні проблеми.
Тиранічний режим. Тиранія - у Стародавній Греції одноосо-бова форма правління тирана; форма політичного устрою в ряді середньовічних міст-держав в Італії; жорстоке, деспотичне прав-ління; гніт, насильство, свавілля [8, с. 84]. Тиранічний режим дуже тісно пов'язаний з деспотичним правлінням і режимом.
Такий режим існував у Римі в період правління Калігули і Не-рона, у Франції за Людовіка XI, а також в інших державах світу. По суті, такий режим виник в СРСР у 30—50-ті роки XX ст., в епо-ху диктатури пролетаріату, яка була проголошена після Жовтнево-го перевороту 1917 р. в Росії та поступово переросла в диктатуру партії, а потім у диктатуру однієї особи.
Вождизм, сталінізм, тира-нія і деспотія - соціальні явища одного порядку, в яких реалізація державної влади здійснювалась варварськими, жорстокими мето-дами, через знищення небажаних підданих і громадян. Такі режи-ми мають спільні риси:
1) Усі тирани, деспоти, вожді, незалежно від епохи і типу дер-жав, монархії чи республіки, мали низький культурний та освітній рівень, були психічно або фізично хворими тощо. За своєю суттю це були деспоти.
2) Усі вони ненавиділи демократичні форми і методи управлін-ня та правління і цінували варварські жорстокі методи за принци-пом: «є людина - є проблеми, немає людини - немає проблем».
3) У своїй державній діяльності вони керувалися державниць-кими цілями, ідеологічно та юридично обґрунтовували деспотизм і тиранію безпекою держави і своєю власною, ігноруючи права і свободи, потреби та законні інтереси своїх громадян і підданих, інтереси всього суспільства і нації.
4) Ці режими були обумовлені низьким рівнем політичної пра-вової та моральної культури населення.
5) У більшості випадків народ і жертви режиму досить легко погоджувалися на страти і «самострати», мотивуючи це необхідні-стю збереження держави і державності, її сили та безпеки. Так бу-ло за Івана Грозного, так було в 30-40-ві роки в СРСР. Держава та її інститути мали більшу і вищу соціальну цінність, ніж життя окремої людини, цілих класів і станів.
6) У таких режимах і держава, і державна влада по суті ототож-нювалися з особою тирана, деспота, самодержця, які свою безпеку і життя ставили вище життя цілих поколінь, класів, соціальних верств і груп.
7) Для таких режимів та їх правителів не існує нічого святого, ніяких табу і заборон. Ніякі моральні та юридичні закони держави і суспільства для них не указ і не наказ. їхні особисті потреби та інтереси, потреби та інтереси державної влади, їхні бажання, воля і сваволя, волюнтаризм є законом для всіх інших, але не для них, оскільки їхні бажання і воля залежать від їхніх емоцій, а не від ро-зуму і мудрості державних мужів.
8) Державна та особиста влада таких осіб трималася на військо-вій або поліцейській силі державного апарату (на штиках). Цей апарат діяв і діє на принципах особистої залежності, чиношану-вання чи обожнення свого деспота - монарха, царя, самодержця, імператора чи диктатора. Цей апарат і вся державна влада відірва-ні і протиставлені всьому народу, окремим класам, станам чи соці-альним групам.
9) Такі режими всі свої злодіяння і злочини творили таємно, хо-ча формально намагалися забезпечити вимоги чи прохання народу, навести порядок, гарантувати безпеку. Такі режими тримаються на страху перед деспотом чи тираном або перед його безпосередніми слугами.
10) Деспотичні й тиранічні режими можуть припинятися лише самими режимами, або іншою політичною і військовою силою, яка може подолати їх у цій боротьбі. Зазвичай вони зникають лише з фізичною смертю тирана чи деспота.
11) Усі такі режими розпочиналися порушенням елементарних природних і законних прав та свобод людини і громадянина, окремих категорій людей, а суспільство про це мовчало, не проте-стувало, не виступало проти них, не чинило належного опору, щоб захистити себе та інших. Такі режими і таку тиранічну владу май-же неможливо зупинити, якщо вона набрала сили й опирається на військову силу та зброю [2, с. 194-195].
Абсолютизм (абсолютистський режим). Абсолютизм - різно-вид монархічного режиму і форми правління, за яких верховна влада належить монархові, царю, королю, імператорові без будь-яких обмежень. Монарх видає закони, призначає чиновників, зби-рає і витрачає народні гроші без участі народу в законодавстві та контролі за управлінням.
Нині абсолютизм розуміють як абсолютну, обмежену, самодер-жавну владу, деспотичну форму державного правління, яка ґрун-тується на сваволі правителя. Термін походить від лат. і означає безумовний, необмежений. В умовах абсолютизму верховна полі-тична влада (законодавча, виконавча та судова) цілковито нале-жать одній особі - монарху. Абсолютизм виник у період розпаду феодалізму та зародження капіталістичних відносин. У Західній Європі це відбувалося наприкінці XV - на початку XVI ст.
Дво-рянство, яке занепадало, намагалося згуртуватися навколо цент-ральної влади, щоби протистояти наростаючому народно-демо-кратичному руху та зберегти своє панування. З іншого боку, бур-жуазія, яка народжувалася, теж була зацікавлена у створенні та зміцненні централізованої держави і підтримувала абсолютизм на початковій стадії. Утворення абсолютистських