Курсова робота
з теорії держави і права на тему:

«МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ».

ПЛАН

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1

Поняття, способи та типи правового регулювання 6

РОЗДІЛ 2

Механізм правового регулювання та його стадії і елементи 8

2.1Стадії механізму правового регулювання 11

2.2Елементи механізму правового регулювання та їх призначення 13

2.3 Правовідносини у механізмі правового врегулювання 18

РОЗДІЛ 3

Ефективність правового регулювання 21

РОЗДІЛ 4

Юридична техніка 25

ВИСНОВКИ 27
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 29

ВСТУП

Україна ставши на шлях розвитку та становлення дійсно суверенної і незалежної країни , неухильно орієнтуючись на визнані світовою спільнотою демократичні та гуманістичні за своїм змістом і спрямованістю між народні стандарти, приступила до формування державних інституцій, місцевого самоврядування, системи національного права . Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р., визначає Україну як суверенну і не залежну, демократичну соціальну, правову державу . Основними принципами такої держави об’єктивно виступають верховенство. Права, першочергова соціальна цінність прав і свобод людини і громадянина. Саме тому ст . З Конституція України підкреслює, що "Людина , її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави . Держава відповідає перед людиною за свою діяльність . Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави". Частина ж перша ст. 8 Основного Закону нашої держави проголошує : " В Україні визнається і діє принцип верховенства права" .

Конституційне закріплення такого підходу до людини і громадянина та права вимагає організації і здійснення діяльності держави , її органів і посадових осіб у повній відповідності з правовими настановами . Ці ж вимоги мають бути орієнтирами й у повсякденному житі кожного громадянина.

Актуальність теми Людське суспільство характеризується тим або іншим ступенем організованості, упорядкованості. Це викликано необхідністю узгодження потреб, інтересів окремої людини і співтовариства людей (великих або малих соціальних груп).

Мета і завдання дослідження.З метою досягнення такого узгодження здійснюється соціальне регулювання, тобто цілеспрямований вплив на поводження людей.

До засобів соціального регулювання відносять, насамперед, соціальні норми: правові (юридичні), моральні, корпоративні, звичаї та ін. Але норма — хоча й основний, але далеко не єдиний засіб впливу на поводження людей: засобами регулювання є також індивідуальні розпорядження, владні веління, міри фізичного, психічного, організаційного примусу і т.д.

Об'ектом дослідження е комплекс суспільних відносин, які виникають у сфери дотрімання законності та правопорядку в суспільстві.

Предмет дослідження- теотетико- методологічні засади визначення і удосконалення законності та правопорядку .

Право не повинне та й не може регулювати всі суспільні відносини, усі соціальні зв'язки членів суспільства. Тому на кожному конкретно-історичному етапі суспільного розвитку повинна бути досить точно визначена сфера правового регулювання.

У тих умовах, коли сфера правового регулювання звужена, коли не використовуються можливості права для упорядкування громадських відносин, у суспільстві виникає погроза сваволі, хаосу, непередбачуваності в тих областях людських відносин, які можна і потрібно упорядкувати за допомогою права. А коли сфера правового регулювання невиправдано розширена, особливо за рахунок централізованого державно-владного впливу, створюються умови для зміцнення тоталітарних режимів, заурегульованості поводження людей, що веде до соціальної пасивності, безініціативності членів суспільства.

Методи дослідження.Основу курсової роботи складае діалектичний метод пізнання суспільних явищ і процесів.Крім того, у роботі використовувалися такі наукові методи: історіко-правовий, порівняльно –правовий, комплексний метод.

Розмаїтість суспільних відносин, що входять у сферу правового регулювання, породжує розходження в методах і способах юридичного впливу.

Після відповіді на питання, як право регулює суспільні відносини, логічно шукати відповіді на питання, чим, якими засобами право впливає на суспільні відносини, який є механізм правового впливу.

Сказане вище визначає підвищений інтерес до розгляду і більш детального аналізу механізму правового регулювання, визначення його елементів, опису його структури й ефективності.

РОЗДІЛ 1

Поняття, способи та типи правового регулювання

Правове регулювання— це державно-владний вплив на суспільні відносини за допомогою правових засобів, з метою їхнього впорядкування, утвердження, охорони і розвитку[9,c25].

Правове регулювання обумовлене рядом факторів, зокрема: а) рівнем економічного розвитку суспільства; б) соціальною структурою суспільства; в) рівнем зрілості, стійкості суспільних відносин; г) рівнем правової культури громадян і посадових осіб; д) рівнем визначеності предмету, засобів і методів правового регулювання.

Правове регулювання конкретних суспільних відносин здійснюється за допомогою певних способів, зокрема:

1. Дозвіл — це такий спосіб правового регулювання, при якому суб'єктові конкретних суспільних відносин надається право на здійснення певних дій або на утримання від них. Суб'єкт має право на отримання... або особа не зобов'язана доказувати свою непричетність до злочину.

2. Зобов'язання — це закріплена у правових нормах обов'язковість поведінки суб'єкта за певних обставин.

3. Заборона — це закріплена у правових нормах обов'язковість утримання від вчинення певних дій.

Тип правового регулювання — це спосіб сполучення загальних юридичних дозволів та загальних юридичних заборон щодо суб’єктів, відносини між якими регулюються правовими нормами[9,c 27].

Розрізняють два базові типи правового регулювання:

Загальнодозвільний — це такий тип правового регулювання, який передбачає можливість вчиняти будь-які дії, за винятком тих, вчинення яких прямо заборонено законом[8,c49]. Цей тип правового регулювання виражається формулою: “дозволено все, що прямо не заборонено законом”.

Спеціально дозвільний — це такий тип правового регулювання, який забороняє будь-яку діяльність, але, при цьому, правовими нормами формулюються конкретні випадки звільнення від цієї заборони[9,c 57]. Цей тип правового регулювання виражається формулою: “дозволено тільки те, що прямо передбачено законом”.

Основні ознаки (риси)