Можливі два результати реагування на правове регулювання:*

активний — вчинення дій, що дозволяються (наприклад, брати участь у виборах органів влади);*

пасивний — утримування від заборонених дій (наприклад, не завдавати шкоди довкіллю).

Якщо активними діями реалізуються права — має місце використання правових норм.

Якщо активними діями реалізуються обов’язки — має місце виконання правових норм.

Якщо реалізація правових норм, що забороняють які-небудь дії, полягає в утримуванні від їх вчинення — має місце додержання норм права. Наприклад, норми кримінального права реалізуються тоді, коли громадянин не вчиняє протиправних дій.

Отже, акти безпосередньої реалізації у формах використання наданих нормами права можливостей, виконання зобов’язуючого правового розпорядження, додержання правових заборон посідають особливе місце у механізмі правового регулювання, тому що являють собою його кінцеву мету[7,c 48].

4. Акти застосування норм права у механізмі правового регулювання.

У процесі правового регулювання можлива (але не обов’язкова) стадія застосування норм права, яка полягає у виданні державно-владного акта — акта застосування норм права, який забезпечує виникнення, зміну або припинення правових відносин. Якщо суб’єкти права не в змозі самі реалізувати суб’єктивні права і юридичні обов’язки, держава в особі компетентних органів здійснює застосування норм права (наприклад, стягнення податків, призначення пенсій, здійснення правосуддя)

Акти застосування норм права мають форму рішень, розпоряджень, наказів, вироків тощо. У них персоніфікуються загальні права і обов’язки, а також, якщо це необхідно, індивідуалізуються санкції[10,c 37]. Специфіка акта застосування норм права полягає в тому, що індивідуалізація здійснюється від імені держави як вимога, яка може бути у разі необхідності виконана і примусово.

Акти застосування норм права у механізмі правового регулювання використовуються в таких випадках:

1) коли самі норми права передбачають, що індивідуалізація прав і обов’язків здійснюється органами держави, посадовими особами, а не учасниками відносин. Так, нормами про порядок надання відпусток робітникам і службовцям передбачається, що відпустка конкретній особі надається згідно з наказом адміністрації;

2) коли суб’єкти відносин, що регулюються, поводяться протиправно: порушують права, не виконують обов’язки. У цьому разі актом застосування норм права індивідуалізується юридична відповідальність, передбачена нормами права за їх порушення, тобто встановлюється персональна відповідальність правопорушників.

У всіх випадках акти безпосередньої або опосередкованої реалізації прав і обов’язків завершують правове регулювання. Саме тут відбувається „переведення” розпоряджень юридичних норм (спочатку виражених у правах і обов’язках) у фактичну, реальну поведінку учасників суспільних відносин, на які було спрямовано правове регулювання.

РОЗДІЛ 3

Ефективність правового регулювання

Ефективність правового регулювання —. співвідношення реальних результатів здійснення закону з його метою (цілями)[9,c 20].

Результати здійснення закону — це ті реальні зміни у суспільних відносинах, які сталися після впровадження закону в практику. Вони можуть бути очікувані і неочікувані, позитиві і негативні.

Цілями правового регулювання є:

1) закріплення за допомогою юридичних засобів існуючих суспільних відносин;

2) стимулювання розвитку та поширення суспільних відносин, які відповідають загальнодержавним та загальносуспільним потребам та інтересам;

3) створення умов для виникнення і розвитку нових необхідних типів і форм суспільних відносин;

4) усунення суспільно небезпечних та суспільно шкідливих відносин.

Тобто, для визначення ефективності дії певної правової норми беруться до уваги дві обставини: 1) цілі, що ставилися при виданні даної правової норми; 2) реально досягнуті в процесі функціонування цієї норми результати.

До основних факторів, що забезпечують ефективність правового регулювання, належать:

1) Відповідність вимог норм права рівню соціально-економічного розвитку суспільства.

2) Відповідність юридичної норми реальним потребам та інтересам суб’єктів.

3) Рівень досконалості законодавства.

4) Рівень правової культури громадян.

У зв'язку з тим, що ефективність правових стимулів і обмежень наступає в результаті їх боротьби з перешкодами, основні шляхи їх підвищення будуть залежати від сили і різноманітності останніх. Враховуючи такі загальні закони управління (кібернетичні по своїй суті) як закон необхідної різноманітності, закон співвідношення стимулів і "антистимулів" (перешкод) можна сказати, що тільки більш потужні різноманітні правові стимули і правові обмеження зможуть стати діючими конкурентами перешкодами).

Закон співвідношення стимулів і перешкод, відзначається в літературі по кібернетиці (де стимул, як відомо, розуміється в соціологічному, а не інформаційно-психологічному змісті, тобто більш узагальнено - у вигляді суми всіх управлінських впливів - і власне стимулів, і обмежень), полягає в тому, що в процесі управління при досягненні зазначених результатів для подолання перешкод керуюча підсистема повинна утворювати різноманітні стимули, потужність яких повинна перевищувати потужних перешкод[11,c 10]. Цю ж думку можна виразити за допомогою іншої термінології. При цьому суть залишається незмінною. "Ефективне, оптимальне керування суспільними процесами, можливе лише на основі використання цінної інформації і блокування нецінної, шкідливої". Тут під терміном "цінна інформація" маються на увазі такі інформаційно-психологічні засоби як стимули і обмеження, а під "нецінною, шкідливою" інформацією - перешкоди (або як їх ще називають "шуми"). У правових засобах, що володіють соціальною енергією, як відмічає С.С. Алексеев, "закладені такі можливості, такі потенції, котрі дозволяють впоратися з труднощами, подолати перешкоди".

Виходячи з цього оптимізувати процес правового стимулювання і правового обмеження можливо лише подолавши перешкоди, що стоять на їх шляху, що одночасно веде і до оптимізації інформаційно-психологічної дії права.

Законодавцю важливо враховувати, що у правового регулювання як і в любого управлінського процесу, є визначений потенціал подолання перешкод, який не являється нескінченним. Адже саме правове регулювання залежить від багатьох факторів - рівня розвитку економіки, культури, науки та інформаційних технологій, політичних і релігійних особливостей, самобутності і традицій народу.

Правове регулювання, не може на пряму (безпосередньо) вплинути на перешкоди зовнішнього середовища, що не піддаються керуванні: стихійні лиха, кліматичні умови, погодні явища і т.п. Зрозуміло,