Правове регулювання веде постійну боротьбу з тайми перешкодами, як "тіньове" керування, яке може здійснюватися за допомогою протиправних стимулів та протиправних обмеженнях. Справа в тому, що в житті якщо не діють по якимось причинам правові стимули і правові обмеження, діють протиправні. Шкідливе різноманіття, перешкоди, конкуруючи з правовим регулюванням, можуть притягувати ті ж інтереси в сферу свого впливу і тим самим перешкоджати їх повноцінній реалізації, виводити соціальні зв'язки із стану упорядкованості.

Важливо, щоб несприятливі наслідки від правових рішень були більші, чим можлива вигода одержувана правопорушником в результаті неправомірних дій, що необхідно робити, зрозуміло в оптимальних режимах.

Для того щоб правові стимули і правові обмеження були ефективними правотворчий орган повинен модифікувати їх систему з врахуванням зміни різних факторів (в першу чергу економічних і соціальних). Важливо законодавцю враховувати і часове застаріння даних юридичних інструментів. Так, матеріальне заохочення, якщо воно лишається на одному і тому ж рівні, то з часо втрачає своє стимулююче навантаження[16,c 33].

Необхідно знати і те, що правові стимули і правові обмеження мають не тільки "світлі сторони" (наприклад, заохочення, стимулюючи одну дію, одночасно позитивно обмежує інші, а покарання, обмежуючи одні, одночасно негативно стимулює інші), які приносять деякий небажаний ефект, але і "тіньові" сторони з небажаним ефектом (негативний результат). Так матеріальна заінтересованість без належного поєднання з матеріальною може не тільки стимулювати добросовісне і чесне відношення до праці але і при деяких умовах підштовхувати людей на вчинки, що протирічять інтересам суспільства, законам. Сучасна дійсність, що характеризується регіональним егоїзмом, зростанням економічної злочинності яскраво підтверджує це.

Разом з цим зустрічаються правові норми з прямою і зворотною мотивацією. Це означає, що в деяких випадках заборони, замість стримуючих мотивів можуть викликати поштовх до конфліктної поведінки.

Однак данні небажанні ефекти не можуть поставити під сумнів необхідність самих правостимулюючих і правообмежуючих засобів. Мистецтво законодавця зводиться до того, щоб максимально мінімізувати подібні негативні результати.

РОЗДІЛ 4

Юридична техніка

Юридична техніка — це система засобів, правил та прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів.

Юридична техніка, відповідно до основних стадій правового регулювання та видів юридичної діяльності поділяється на правотворчу, право тлумачну, правозастосовну та право реалізаційну.

Юридична техніка у правотворчості включає в себе методи роботи над текстами нормативно-правових актів, прийоми найбільш досконалого викладу думки законодавця (інших суб'єктів правотворчості) у статтях нормативно-правових актів, вибір найбільш доцільної структури кожного з них, термінології та мови, способи оформлення змін, доповнень, повного або часткового скасування, об'єднання нормативно-правових актів тощо[15,c 61].

Найбільш загальними прийомами і правилами юридичної техніки є: 1) юридична термінологія; 2) юридичні конструкції; 3) прийоми і правила викладу змісту нормативних юридичних актів.

Юридична термінологія — це система юридичних та інших термінів, які використовуються при викладі змісту нормативно-правових актів.

Розрізняють три види термінів, які застосовуються у текстах нормативно-правових актів: 1) загальновживані (наприклад, будинок, автомобіль); 2) спеціально наукові (донор, селекція); 3) спеціально-юридичні (іпотека, юрисдикція)

Юридична термінологія встановлює наступні вимоги: однозначність використовуваного терміну, загальна визначеність, стабільність і доступність. Однозначність означає вживання терміну у даному нормативно-правовому акті в одному і тому ж смислі. Загальна визначеність означає вживання термінів відомих, а не придуманих законодавцем для даного закону. Стабільність означає стійкість термінології, а не зміну її з кожним новим законом. Доступність означає простоту і адекватність терміну змісту норми права.

Юридичні конструкції — це стійкі побудови нормативного матеріалу за особливими типами зв'язків його елементів; їхні типові схеми, моделі. Тобто, юридичні конструкції — це чіткі, відпрацьовані наукою і законодавчою практикою, типові схеми правовідносин (наприклад, склад злочину).

Прийоми і правила викладу юридичних норм у тексті нормативно-правового акту стосуються: 1) способів викладу; 2) юридичного стилю; 3) юридичної мови.

Існують два основних способи викладу юридичних норм у тексті закону:

1) абстрактний — характеризується тим, що ознаки явищ, їхня різноманітність даються в узагальненому вигляді, тобто у вигляді абстрактного поняття;

2) казуїстичний — характеризується тим, що явища, їхні різновиди, факти мають індивідуальні ознаки і перераховуються ті чи інші випадки — казуси.

ВИСНОВКИ

Як уже зазначалось, правове регулювання це дія права на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, через систему яких і забезпечується розвиток цих відносин у рамках і напрямках, визначених нормами права. Сукупність правових засобів, за допомогою яких поведінка суб'єктів суспільних відносин приводиться у відповідність до вимог її дозволів, що містяться у нормах права, називається механізмом правового регулювання суспільних відносин.

З визначення поняття механізму правового регулювання видно, що це явище є комплексне, складовими елементами якого є:

1. Норми права - основа механізму правового регулювання. Адже саме з юридичних норм, їх змісту починається правовий вплив на соціальні відносини. Якість правового регулювання залежить від того, на скільки норми права вірно враховують закономірності суспільних відносин, що регулюються, наскільки високий рівень загальної і правової культури законодавчого корпусу. З цього випливає, що безпосереднім чинником виникнення правових норм є правотворча діяльність держави, що полягає у прийняття, зміні або відміні певних правових норм.

2. Правові відносини - це суспільні