Визначення рівня заборгованості пов’язане з основними макроекономічними параметрами: динамікою виробництва та експорту, рівнем процентної ставки, динамікою валютних курсів, бюджетним дефіцитом.

Згідно з міжнародними стандартами рівень зовнішньої заборгованості України порівняно невисокий.

Нерозв’язаною проблемою України є не так контрольовані абсолютні та відносні показники зовнішнього боргу, як їх короткострокова ліквідність - відношення платежів до наявних валютних резервів.

Для країн, що здійснюють радикальні економічні реформи, внутрішні позики та зовнішня фінансова підтримка необхідні для фінансування структурних перетворень, прискорення стабілізації економіки і досягнення економічного зростання.

Проте механізм впливу позик на макроекономічну ситуацію не однозначний. Структура державного боргу за використанням залучених коштів свідчить, що державні позики переважно спрямовувались на поточні потреби держави: забезпечення стабільності функціонування грошово-кредитної системи, фінансування дефіциту платіжного балансу та державного бюджету і здійснення “критичного імпорту” (переважно енергоресурсів). І тільки невелика їх частина спрямовувалася безпосередньо на розвиток економіки. Занепокоєння викликає велика питома вага коротко- та середньострокових зобов’язань (13 % - до 5 років, 62 % - від 5 до 10 років, 11 % - від

10 до 15 років, 14 % — понад 15 років). У результаті нераціональних і зайвих зовнішніх запозичень можуть виникнути такі боргові зобов'язання перед нерезидентами, які в майбутньому значно обмежать можливості уряду щодо здійснення незалежної економічної політики. Обґрунтовуючи економічні наслідки державного боргу, застосовують різні критерії для розрізнення впливу на фінансову систему: термін існування боргу, його структуру, розмір платежів, зміну в розподілі та використанні ВВП на споживання, інвестиції, експорт товарів і послуг.

Застосування державою внутрішніх запозичень потребує здійснення політики, спрямованої на управління як мобілізацією фінансових ресурсів, так і обслуговуванням платіжних зобов'язань, які виникають внаслідок дії механізму державного кредиту.

Управління державним зовнішнім боргом — це сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску та розміщенням боргових зобов'язань уряду, регулювання ринку державних цінних паперів, надання державних гарантій, обслуговування та погашення боргу тощо. Управління державним зовнішнім боргом передбачає регулювання динаміки державного боргу з підтриманням оптимальних пропорцій між зовнішнім і внутрішнім боргом; максимально ефективне обслуговування боргу із зменшенням питомої ваги витрат на обслуговування боргу у видатковій частині бюджету; вжиття заходів із забезпечення додаткових джерел фінансування, кредитування інших урядів; участь у заходах міжнародних фінансових організацій тощо.

Управління зовнішнім боргом передбачає такі етапи:*

залучення кредитних ресурсів, у тому числі надання гарантій;*

розміщення (напрямки використання);*

обслуговування (сплата відсотків і основного обсягу боргу);*

уточнення і зміни умов залучення, розміщення та погашення. Останній етап передбачає застосування певних методів управління державним боргом: конверсії, консолідації, уніфікації, обміну облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики, а також узагальнених методів: рефінансування і реструктуризації.

Уникнути негативних наслідків запозичення та неспроможності держави виконати зобов'язання можна, застосовуючи метод конверсії, який полягає у зміні дохідності позики, як правило, у бік зменшення в умовах нестабільності фінансових ринків. Проте найчастіше поняття конверсії пов'язується з трансформацією боргових зобов'язань одного виду в боргові зобов'язання іншого виду (конверсія сприяє трансформації зовнішнього боргу у внутрішній і навпаки) або в активи іншої економічної природи — облігації, менш вигідні з погляду управління боргом, які можна ліквідувати шляхом обміну їх на акції підприємств, частку майна. Збільшення строків дії випущеної позики називають консолідацією.

Уніфікація передбачає обмін раніше випущених кількох позик на облігації нової позики. В окремих випадках обмін може здійснюватися за регресивним співвідношенням — коли облігації попередніх випусків прирівнюються до однієї нової облігації у різних пропорціях: 2:1, 5:1, 10:1 тощо.

Відстрочення погашення позики відбувається тоді, коли держава вже випустила велику кількість боргових зобов'язань і умови їх емісії не були вигідні. У такому разі більша частка надходжень від реалізації облігацій нових позик спрямовується на виплату відсотків і погашення раніше наданих кредитів. Уряд повідомляє про відстрочення погашення позик, яке відрізняється від консолідації тим, що не тільки подовжуються строки погашення, а й припиняється виплата прибутків.

Під анулюванням державного боргу розуміються заходи, у результаті яких держава цілком відмовляється від зобов'язань за випущеними позиками. Анулювати свої цінні папери держава може в разі банкрутства або внаслідок приходу до влади нових політичних сил, які з певних причин відмовляються визнати фінансові зобов'язання попередньої влади.

Рефінансування означає здійснення виплат з погашення старої державної заборгованості шляхом випуску нових позик. Активно рефінансування застосовується під час виплати відсотків і погашення зовнішньої частини державного боргу. При рефінансуванні використовуються такі схеми: сплата процентних платежів за довгостроковими зобов'язаннями за рахунок емісії короткострокових інструментів; погашення короткострокових облігацій за рахунок емісії нового траншу довгострокових паперів з використанням суми, яка перевищує суму обслуговування довгострокового боргу на покриття дефіциту бюджету.

Реструктуризація — це метод управління боргом, використовуючи який можна значно полегшити борговий тягар за рахунок перегляду умов і строків сплати загальної вартості кредиту й процентних платежів. Важливу роль в управлінні боргом і його реструктуризації

відіграє співробітництво з Паризьким клубом, який розробив стан-дартизовані форми, методи та умови переоформлення боргів. Серед інструментів реструктуризації вирізняють три основні групи, наведе-ні в табл. 2.7.

Із середини 80-х до середини 90-х років XX ст. було укладено близько 20 угод про зниження боргу і його обслуговування на загальну суму понад 120 млрд дол. При цьому загальна сума боргу була зменшена для Польщі, Болівії, Чилі, Мозамбіку, Філіппін, Єгипту та деяких інших країн.

У світовій практиці основні схеми реструктуризації ґрунтуються на сукупності заходів держави зі списання боргу, механізмі