Одним із найбільш важливих показників, який характеризує ефективність боргової політики країни та її спроможність виконувати боргові зобов'язання, є співвідношення сумарних виплат з обслуговування й погашення державного боргу до загальних доходів державного бюджету та ВВП. Після боргової кризи 1998 р., коли сумарні боргові виплати сягнули 71,4 % річного обсягу доходної частини держбюджету, здійснення упродовж 1999-2002 рр. реструктуризації боргових зобов'язань дозволило суттєво знизити навантаження на державний бюджет.

Не зважаючи на те, що протягом останніх років спостерігалося поступове зростання обсягів платежів за державним боргом в абсолютній величині, бюджетні витрати на погашення та обслуговування державного боргу стабілізувались у межах 3,8 - 4,0 % від ВВП, а на кінець 2006 року зазначений показник становить 2,36% від ВВП.

Співвідношення платежів з погашення та обслуговування державного боргу до доходів загального фонду державного бюджету на кінець 2006 року очікується на рівні 12,30 % проти 20% на кінець 2005 року та 22,67% - на кінець 2004 року.  

Висновок

Отже, можна зробити наступні узагальнення:

Державний кредит - сукупність економічних відносин між державою в обличчі її органів влади та управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами - з іншого, при яких держава виступає в якості позичальника, кредитора та гаранта.

Як економічна категорія державний кредит обіймає риси двох видів грошових відносин - фінансів і кредиту.

В якості ланки фінансової системи він обслуговує формування та використання централізованих грошових фондів держави, тобто державного бюджету та централізованих урядових фондів всіх рівнів.

Як один з видів кредиту, державний кредит має низку особливостей, які відрізняють його від класичних фінансових категорій, наприклад, податків. На відміну від податків, він має добровільний характер, хоча в історії нашої країни існують приклади відходу від цього принципу. Через фіскальну функцію державного кредиту здійснюється формування централізованих грошових фондів держави, виступаючи в якості позичальника, держава забезпечує додаткові кошти для фінансування власних витрат. У промислово-розвинених країнах державні позики є основним джерелом фінансування державного дефіцитуСвідомо використовуючи державний кредит як інструмент регулювання економіки, держава може впроваджувати ту чи іншу фінансову політику.

Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг – заборгованість держави домогоспо-дарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Станом на 1 січня 2007 року державний прямий та гарантований борг України становив 80.547.009,22 тис.грн. або 15.949.902,81 тис.дол. США, в тому числі: державний прямий та гарантований зовнішній борг – 63.938.330,85 тис.грн. (79,38% від загальної суми державного прямого та гарантованого боргу) або 12.661.055,61 тис.дол.США; державний прямий та гарантований внутрішній борг – 16.608.678,37 тис.грн. (20,62%) або 3.288.847,20 тис.дол. США.

Список використаної літератури

1. Закон України від 16 вересня 1992 року "Про Державний внутрішній борг" // Відомості Верховної Ради України 1992. – №41. – С.1346-1347.

2. Вавилов В.Я. Государственный долг. – МФА, 1998. – 220с.

3. Верхолаз В.В. Формирование современных механизмов управления государственным долгом: Автореф. дис. экон. наук. – М., 2001. – 25с.

4. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Финансовое право: Учеб. пособие. – Харьков: Легас, 2003. –359с.

5. Головачев Д.Л. Регулирование государственного долга в рыночной экономике: Автореф. канд. юрид. наук. – М, 1996. – 25с.

6. Данилов Ю.А. Рынки государственного долга: мировые тенденции и российская практика. – М.: ГУ ВШЭ, 2002. – 432с.

7. Козюк В.В. Державний борг в умовах ринкової трансформації економіки України. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 238с.

8. Орлюк О.П. Фінансове право. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 527с.

9. Поляков В.П., Московкина Л.А. Структура и функции центральных банков. Зарубежный опыт: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА, 1996. – 192с.

10. Рудый К.В. Финансовые кризисы: теория, история, политика. –М.: Новое знание, 2003. – 398с.

11. Финансовое право: Учебник / Под ред. Е.Ю. Грачевой, Г.П. Толстопятенко. – М.: Проспект, 2004. – 532с.