Найгостріше проблеми управління державним боргом далися взнаки на третьому етапі, що розпочався з ІІ половини 1997 р. Необхідність виконання Україною своїх боргових зобов’язаннь, у поєднанні зі світовою фінансовою кризою, дуже загострили ситуацію. Дорогі та короткострокові внутрішні запозичення спричинили появу зловісної піраміди ОВДП, коли значна частина нових надходжень направляється на погашення попередніх випусків облігацій. Станом на 1 січня 2000 р., загальна сума державного боргу становить 15,2 млрд. дол., у тому числі зовнішній – 12,4 млрд. дол. і внутрішній – 2,8 млрд. дол.

Динаміку державного боргу України (у вартісному обчисленні) показано в таблиці. Як бачимо, зовнішній борг значно перевищує внутрішній. Спостерігається тенденція до збільшення питомої ваги зовнішнього боргу в загальній сумі державного боргу України.

Висновок.

Зазначені особливості становлення ринку державного боргу України є парадоксальними і неприйнятними у розвинутому економічному середовищі, оскільки за таких умов неможливими є процеси не тільки розширеного, але й простого відтворення.

Кардинальним шляхом розв’язання проблеми боргів є “сценарій” розрахунків по них, тобто управління боргом, з орієнтацією на поступове абсолютне скорочення заборгованості та згладжування коливань в обслуговуванні боргу.

Боргові проблеми України не є унікальними і мають зарубіжні аналоги. Але використання досвіду розвинутих країн щодо управління боргом є проблематичним, оскільки західна практика базується на засадах досконалої конкуренції, відповідності ціни грошей на боргових та інвестиційних ринках, передбачуваності темпу кругообороту капіталу тощо. Потрібна індикативна корекція такого досвіду відповідно до специфіки економічного розвитку різних країн з урахуванням поточної ситуації.

Сьогодні зрозуміло, що оздоровлення фінансової системи України не можливе без розробки науково обґрунтованої стратегії формування і обслуговування ринку державних запозичень. Проблеми державного боргу повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. Немає сумнівів, що державні запозичення не повинні використовуватися для вирішення поточних проблем.

Подальший розвиток ринку державних запозичень в Україні повинен характеризуватися новими рисами.

Необхідно добитися зменшення вартості позичкових коштів і, відповідно, вартості обслуговування державного боргу. Доходність державних цінних паперів має бути найнижчою порівняно з доходністю інших фінансових інструментів і депозитних ставок банків.

Нагальним є припинення обслуговування державних облігацій, що перебувають у власності НБУ.

Досягнення бездефіцитного бюджету необхідно забезпечувати через реформи у видатковій та доходній частинах бюджету, а тому неемісійні варіанти надходження коштів потребують особливої уваги. Для наповнення бюджету слід зробити альтернативний акцент на податковій політиці, значно розширивши податкову базу.

Необхідно започаткувати розробку державних інвестиційних програм, направивши на їх фінансування частину коштів, одержаних на ринку запозичень.

Потребує розвитку повноцінний сектор муніципальних цінних паперів (місцевих облігацій) з метою диверсифікації напрямів прикладання капіталу на боргових ринках. Перерозподіл боргових зобов’язань між різними рівнями управління дозволить реалізувати регіональні програми, розширить можливості місцевого самоврядування і послабить тиск на загальнодержавний бюджет.

Список використаної літератури:

В.І.Тарасов “Гроші, кредит, банки”, (курс лекцій), ТОВ “Місанта”, м. Мінськ, 1997 р.

Державні фінанси України/Під ред. О. Д. Василика- К.:Вища школа,1997.

//Питання економіки №2, 1996.

"Економіка України", журнал 1999-2001 р.

"Фінанси України" , №9, 10 за 1996р. №8-11 за 1998р.

Василик.О.Д. шляхи зміцнення фінансового становища держави. Науково-технічний та інформаційно-практичний журнал Міністерства фінансів України, “Фінанси України”//№7, 1998 р.