На сьогодні економісти пояснюють економічні коливання по-різному. Одні з них підкреслюють вирішальний вплив зовнішніх щодо економіки чинників (війни, революції, відкриття нових земель, міграція робочої сили, наукові прориви, технологічні інновації тощо). Такі важливі технічні

_________________

1Туган-Барановский М.И. Периодические промышленные кризисы. История английских кризисов. Общая теория кризисов.- Петроград, 1923 – с. 153.

нововведення, як залізниці, автомобілі й автомобільні дороги, стали активними чинниками зростання виробництва, інвестиційної діяльності та зайнятості. Проте економічні коливання відбуваються значно частіше, ніж великі нововведення. Окремі економісти пояснюють економічні коливання політичними обставинами. Політичні партії чи політики, котрі перебувають при владі, прагнуть знову перемогти на виборах, і їхня економічна політика підпорядкована досягненню цієї мети. Приблизно за рік до виборів правляча партія звичайно намагається стимулювати економіку, зменшити безробіття і збільшити доходи, щоб догодити виборцям. Унаслідок таких дій політиків, на думку деяких учених, і формуються економічні цикли.

Однак більшість економістів вважає, що циклічні коливання в економіці породжуються силами, які діють усередині економічної системи. Усі зовнішні чинники реалізуються тільки через внутрішні сили в економіці. Згідно з цим поглядом причиною економічних коливань є зміни в обсязі сукупних видатків. Сукупні видатки охоплюють видатки споживачів, видатки фірм на інвестиції, видатки держави та видатки іноземців на купівлю товарів і послуг даної країни. У ринковій економіці фірми виробляють товари і послуги, якщо їх можна вигідно продати. За умов, коли сукупні видатки низькі, фірми не зможуть реалізувати великі обсяги продукції. Як наслідок в економіці скорочуються виробництво, зайнятість і доходи. І навпаки, зростання обсягу сукупних видатків означає, що розширення виробництва буде продуктивним, тому виробництво, зайнятість і доходи також зростатимуть.

Аналіз чинників економічного циклу показує, що протягом тривалого часу, незалежно від досягнутого рівня доходу, запас інвестиційних товарів відповідатиме цьому рівневі, а нові чисті інвестиції можуть скоротитися до нуля, якщо не відбудеться зростання доходу, вдосконалення або нового зниження відсоткової ставки. Перший з цих процесів (зростання доходу), який показує, що попит на інвестиції може бути спричинений за умови зростання продажу товарів і доходу, дістав назву „принцип акселерації”.

Суть принципу акселерації полягає в тому, що коли продаж товарів, які випускає підприємство, зростає на кілька відсотків, то виробництво машин і устаткування для випуску цих товарів збільшується у декілька разів. Це і є ефект прискорюваного (акселеративного) впливу змін у споживанні на рівень інвестицій. Він означає, що невеликий приріст продажу споживчих товарів зумовлює великий приріст інвестиційних витрат. Але тепер, щоб не зменшилися інвестиції, слід підтримувати зростаюче споживання. Якщо його зростання припиниться або встановиться на якомусь рівні, то чисті інвестиції впадуть до нуля, а валові інвестиції суттєво скоротяться.

Акселератор – це коефіцієнт, що характеризує зв’язок між зміною доходу (споживання) та чистими інвестиціями.

Визначити цей коефіцієнт можна за допомогою формули:

ЧІ

А = -----------,

Д

де А – акселератор;

ЧІ – приріст чистих інвестицій;

Д – приріст доходу (споживання).

Протягом тривалого часу, якщо економіка зростатиме внаслідок збільшення населення або піднесення реальних доходів, принцип акселерації діє як стимулюючий фактор: зростання валового внутрішнього продукту викликає екстенсивне збільшення капіталу, що, в свою чергу, спричиняє пожвавлений попит на інвестиційні товари й відносно високу зайнятість. Тому знання природи економічних циклів, причин і наслідків циклічних коливань дає можливість приймати об’єктивні рішення щодо інвестицій та обсягів виробництва, прогнозування економічного розвитку, а також активно діяти й впливати на економічні процеси.

2. Види економічних циклів

Циклічність як об’єктивна закономірність економічного розвитку є багатоструктурною за своїм змістом. З урахуванням тривалості розрізняють короткочасні, або малі (3-4 роки), середні (7-11 років) і великі економічні цикли (40-60 років).

У структурі економіки особливо рельєфно виражені середні цикли, що справляють найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів. У зв’язку з цим середні цикли не без підстави називають базисними.

За своїм змістом середні цикли являють собою економічні цикли відтворювального процесу; вони відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу та споживання в їхній органічній єдності. Цим зумовлюється багатомірність циклічних коливань. Її розвиток характеризують такі показники:

динаміка валового національного продукту і національного доходу;

динаміка промислового виробництва;

динаміка зайнятості;

динаміка завантаженості виробничих потужностей;

динаміка реальних доходів населення.

Важливими показниками циклічності є динаміка норми прибутку (рентабельності), а також інших показників, що характеризують економічну ефективність відтворювального циклу.

Матеріальною основою циклічності відтворювального процесу (середніх циклів) є фізичне оновлення основних засобів виробництва і насамперед їхньої найактивнішої частини – знарядь праці.

На відміну від циклів середньої тривалості, що відбивають у своєму розвитку спосіб функціонування основного капіталу, матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються безпосередньо у сфері грошових відносин. Граничними пунктами малих циклів є грошові кризи, що повторюються також з досить вираженою синхронною закономірністю. Відрізняючись особливою гостротою та інтенсивністю, в одних випадках вони накладаються на середньострокові кризи, в інших – відбуваються за їхньої відсутності.

При розгляді загальної специфіки грошових криз важливо враховувати і те, що за своїм змістом вони є кризами як сфери грошового обігу, так і сфери кредиту. Ці дві сфери ринкової економіки не тільки тісно взаємопов’язані, але й по суті є єдиними за своєю матеріальною основою: грошовий обіг у значній частині функціонує у вигляді кредитних знарядь обігу. Виходячи з цього, можна вважати, що грошові кризи фактично є кризами кредитно-грошової системи.

Грошові кризи починають формуватися в періоди масового оновлення виробничих фондів, як правило, у фазах пожвавлення