Як свідчить економічна практика, подібні грошово-кредитні потрясіння відбуваються приблизно після 3-4 років за кризою середньострокового циклу. Дуже часто їхній деструктивний вплив на характер відтворювального циклу є таким значним, що він переривається достроково. У цих випадках криза середнього циклу штучно роздвоюється. Таких прикладів в історії економічних циклів дуже багато. До них можна віднести кризу 1907 р., що настала всього через 4 роки після загальноекономічної кризи 1900-1903 рр. Те саме можна сказати з приводу повоєнних криз 1953-1954 і 1960-1961 рр., які розвивалися відповідно після базисних (промислових) криз 1948-1949 і 1957-1958 рр., тобто знову-таки з інтервалом в 3-4 роки.

Створення наукової теорії довгих хвиль в економіці справедливо пов’язується з ім’ям російського вченого М.Д.Кондратьєва, який опублікував на початку 20-х років ряд важливих аналітичних досліджень з цієї проблеми. Теорія довгих хвиль Кондратьєва, що увійшла в світову економічну літературу як видатне відкриття ХХ ст., мала істотний вплив на подальший розвиток цього напряму теоретичної думки.

У наступні роки теорія довгих хвиль дістала розвиток у працях таких відомих вчених, як Й.Шумпетер, С.Кузнець, К.Кларк, П.Самуельсон.

Теорією встановлено, що матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне оновлення технологічного способу виробництва. Цей процес здійснюється двояко: еволюційно, коли поступово поліпшуються і вдосконалюються існуючі технології, та революційно, коли відбуваються докорінні якісні зміни в матеріалізації наукових знань, часткові (в окремих галузях) або загальні технічні революції.

Інтенсивність науково-технічних відкриттів та винаходів, як писав з цього приводу М.Д.Кондратьєв, є функцією запитів економічної дійсності та попереднього розвитку науки й техніки. Сам розвиток техніки, за його словами, включається в закономірний процес економічної динаміки. В зв’язку з цим аналіз довгих циклів не може обмежуватися лише розглядом циклічності технічних коливань. Він неминуче повинен включати в себе і розгляд змін в організаційно-економічній структурі суспільства, які відповідають цим процесам.

Статистика дає змогу визначити, що, починаючи з промислової революції кінця ХVІІІ – першої третини ХІХ ст., якісні стрибки в зміні базисних поколінь машин і технологій здійснювалися в межах часових лагів 40-50-60 років. У цьому випадку тривалість часових меж визначається періодичністю змін, здійснюваних під впливом зміни поколінь машин провідних галузей економіки.

У структурі довгих циклів виділяють дві ланки розвитку – низхідну і висхідну хвилі. Йдеться про двофазне членування довгих циклів. Це насамперед низхідний період великого циклу, що триває приблизно 20-25, а іноді й більше років – період зміни усталених базисних технологій і технологічних структур виробничої системи суспільства. В межах цього періоду особливо гостро виявляються економічні кризи малих і середніх циклів, один з яких утворює вихідний пункт для найбільш значних вкладень у нагромаджені попередніх розвитком технічні вдосконалення і одночасно бере на себе найбільше навантаження в перебудові економічної структури суспільства, що є адекватною технологічному оновленню виробництва.

Друга частина великого циклу – висхідна хвиля, що триває приблизно 25-30 років. Фаза тривалого піднесення також не виключає циклічних криз, пов’язаних з оновленням виробничих фондів. Однак ці кризи відбуваються, як правило, на рівні високої кон’юнктури.

Значення теорії довгих хвиль не обмежується тим, що вона створює наукові засади довгострокового прогнозування економічного прогресу. Вона дає можливість виявити фундаментальні закономірності формаційного розвитку того чи іншого способу виробництва, його фазові переходи. Існує кореляційний зв’язок між зміною базисних технологій та еволюцією господарського механізму, так само, як і пофазною періодизацією формаційної структури суспільства.

Важливою ознакою великих циклів є те, що в процесі свого розвитку вони інтернаціоналізуються. Започаткувавшись в найбільш передових у технологічному відношенні та найбільш сприятливих до інноваційних перетворень економічних системах того чи іншого суспільства, вони поступово поширюються на інші господарські структури. З утворенням цілісної системи світового господарства часовий лаг процесу інтернаціоналізації великих циклів звужується.

Визначення цієї риси великих циклів дає ключ до розуміння специфічних особливостей економічного розвитку останнього десятиріччя країн постсоціалістичної системи. Особлива глибина кризових потрясінь економіки цих країн, що нині відбувається, зумовлена не лише глибокою трансформацією адміністративно-бюрократичної системи господарювання в ринкову. Глибокі економічні потрясіння пов’язані з необхідністю докорінного технологічного переоснащення виробництва, зумовленого новим етапом НТР.

3. Економічні кризи в Україні

Найважливішими ознаками економічної кризи в Україні є, по-перше, різке зниження виробництва національного доходу, промислової продукції та продовольства; по-друге, різке зниження життєвого рівня населення; по-третє, зростаюча армія безробітних; по-четверте, різка поляризація суспільства: з одного боку, швидко формується клас мафіозно-номенклатурної еліти, а з іншого – відбувається катастрофічне зниження життєвого рівня більшості населення.

Причини економічної кризи в Україні доцільно поділити на три основні групи. До першої належать ті, що були успадковані нею від колишнього СРСР, до другої – ті, що постали з часу проголошення незалежності України; до третьої – причини, зумовлені необхідністю самої трансформації існуючої економічної системи, перехідним періодом такої трансформації, який, як засвідчує досвід інших країн, не може не відбуватися у формі певних кризових явищ.

До головної причини першої групи належить майже повне, або тотальне, одержавлення економік, власності, за якого 92% усіх засобів виробництва перебували в руках держави і якими розпоряджалися загальносоюзні міністерства й відомства. Внаслідок цього в економіці майже не існувало плюралізму форм власності і такої могутньої рушійної сили розвитку, як конкуренція між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, за зростання якості виготовлених товарів і