Відчуження працівників від засобів виробництва і результатів праці, від самого процесу праці (тобто відсутність дієвих стимулів до праці, панування зрівнялівки), від управління власністю, від економічної влади на підприємстві виражалося в масовому її розкраданні. Крім цього, значна мілітаризація економіки, надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет, політика пограбування села, величезне фізичне та моральне зношування основних фондів, низька продуктивність праці призвели до того, що в середині 80-х років відчутно знизилися темпи зростання економіки, практично не підвищувався життєвий рівень населення тощо. Це добре усвідомлювало тодішнє керівництво Союзу. Тому й почало так звану „перебудову”.

Якщо розглядати причини другої групи, то можна виділити таке:

1. Розрив господарських зв’язків з країнами колишнього СРСР, насамперед з Росією, що призвело до втрати Україною значної кількості традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо.

2. Відсутність науково обґрунтованої стратегії трансформації командно-адміністративної системи в більш розвинуту і досконалу економічну систему, невизначеність моделі такої трансформації (ставилася мета одночасного переходу до ринкової, соціально орієнтованої ринкової і змішаної економіки).

3. Ухвалення численних непрацюючих або руйнівних своїми наслідками законів. Тому в Україні не існує науково обґрунтованої правової бази для здійснення пакету економічних реформ.

4. Непродумане (без відповідної наукової концепції) впровадження купона. Купоно-карбованці не були оформлені як валютні ресурси власної банківської системи, не мали надійного захисту.

5. Шокова лібералізація цін і ліквідація та знецінення трудових заощаджень, що звело до мінімуму норму заощаджень, підірвало купівельну спроможність більшості населення й відкинуло його за межу бідності.

6. Придушення національного виробництва, майже цілковита втрата внутрішнього ринку, свідченням чого є засилля імпортних товарів.

7. Прийняття численних декретів, постанов уряду тощо, які поставили у невигідне становище виробника (наприклад, непомірний податковий тягар).

8. Відсутність надійної фінансово-банківської системи, раціонального регулювання НБУ діяльності комерційних банків.

9. Тіньовий характер роздержавлення й приватизації (масове оволодіння державною власністю клановими угрупуваннями, частиною директорського корпусу та ін.), відчуження від цього процесу переважної більшості населення.

10. Відсутність належного інвестиційного клімату в Україні.

11. Майже цілковита відсутність політики структурної перебудови господарства, занепад галузей, що виробляють товари масового вжитку, і прискорений розвиток окремих енергозатратних галузей (наприклад, металургійної), які поглиблюють енергетичну та екологічну кризу, сприяють перетворенню України на сировинний придаток.

12. Отримання значних кредитів на невигідних умовах, внаслідок чого зростали зовнішній борг і виплата відсотків по ньому, які не давали (або давали незначною мірою) можливості вдосконалювати систему продуктивних сил.

13. Швидка зміна урядів.

14. Стрімке подорожчання енергоносіїв та незадовільний стан освоєння власних енергоносіїв, зростання енергомісткості виробництва. Підвищення ціни на енергоносії позначається на головних експортних галузях – хімічній і металургійній промисловості, для яких поріг нульової рентабельності досягається за ціни на газ 90-100 доларів за тисячу кубометрів. Крім цього, дуже відчутною проблемою є підвищення ціни на газ для населення. Адже Україна і далі залишається однією з найменш економних країн світу за споживанням енергоресурсів на одиницю вироблюваної продукції.

15. Значні витрати на відшкодування збитків від Чорнобильської катастрофи.

Третя група причин глибокої і затяжної економічної кризи зумовлена процесом трансформації суспільно-економічної формації. Якби стратегічний курс і механізм його реалізації були чіткіше і глибше продумані та послідовно реалізувалися, то шляхом створення нових, ефективніших елементів економічної системи, зокрема техніко-економічних відносин, форм власності та господарського механізму, трансформаційні процеси в економіці України не мали б такого руйнівного характеру.

На сьогоднішній день насамперед лишається нерозв’язаною проблема конкурентоспроможності. За винятком окремих підприємств, вона виникла штучним шляхом: собівартість виробів зменшується за рахунок не вдосконалення менеджменту, не інновацій, а хронічної заборгованості, яка продовжує зростати. Так само спотвореною є структурна будова української економіки. В попередні часи велася мова про необхідність глибоких структурних перетворень промисловості України: у 1991 р. 25,6% виробництва припадало на базові галузі – металургію, хімію, енергетику, паливну промисловість, тобто найбільш капітало-, енерго- та трудомісткі і водночас екологічно шкідливі виробництва. Економіка, в структурі якої майже 60% становлять базові галузі, за всіма існуючими світовими стандартами є безперспективною з точки зору темпів розвитку. Потенціал їх зростання через малу швидкість обороту капіталу вкрай обмежений.

Катастрофічних масштабів набуло фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів. Незначне пожвавлення інвестиційного процесу, що спостерігається останнім часом, не в змозі внести відчутні зміни у вирішення і цієї проблеми. Слід урахувати, що за роки кризи обсяг інвестицій скоротився майже у 5 разів, що реальне спрацювання основних засобів у провідних галузях сьогодні сягає 60-70%. В енергетиці, на транспорті та в деяких інших галузях цей показник впритул наблизився до критичної межі.

Надійних передумов сталого зростання економіки України поки не існує, їх ще треба створити. А без цього найбільш імовірним є сценарій депресивного розвитку. Його потенціал визначається динамікою +-2% ВВП. Звичайно, залежно від зовнішньої кон’юнктури, не виключається й певне прискорення.

Запозичена ззовні неоліберальна модель економічних перетворень була далеко не у всьому оптимальною: вона не враховувала специфіку України, складність завдань, які доводилося вирішувати у зв’язку з утвердженням нашої державності, глибину економічних підвалин тоталітарної економіки, розстановку політичних сил, кадровий потенціал, процеси, що відбувалися у духовному житті суспільства, ментальність людей, що сформувалася впродовж 70 років радянського ладу. Ця модель не відповідала реаліям нашого життя, і тому уникнути масштабних втрат, яких зазнала економіка України, було практично неможливо.

Унаслідок названих причин найглибша економічна криза в Україні набула таких основних