В українській економіці немає засобів для захисту від майбутніх потрясінь, оскільки з багатьох галузей практично повністю вимили обігові кошти. Натомість українська банківська система навряд чи зможе кредитувати стабілізаційні програми, оскільки не має достатніх фінансових ресурсів. Слід відмітити, що українському суспільству потрібна нова, гуманна стратегія соціального й економічного розвитку. Тобто, рівновага сучасної економічної системи повинна підтримуватися широкомасштабною діяльністю держави і насамперед антициклічним і антикризовим регулюванням. Головне завдання держави полягає в тому, щоб під час криз сприяти швидкому вирівнюванню суперечностей, переходу до пожвавлення та піднесення, а потім не допустити того, щоб нагромадження відхилень і диспропорцій набуло загрозливого характеру. Об’єктами такого регулювання є обсяг платоспроможного попиту й інвестиційний процес, а його основними інструментами – грошово-кредитна політика держави та бюджетне регулювання. Антициклічне регулювання потрібно здійснювати економічними, правовими й адміністративними методами.

Висновок

Таким чином, наш аналіз показує, що циклічні коливання в економіці обумовлюються суттєвим відхиленням сукупного попиту від сукупної пропозиції, сукупних витрат від потенційних можливостей виробництва. Головними індикаторами цих відхилень є коливання рівня виробництва, безробіття, інфляції, продуктивності праці, реальних доходів населення.

Якщо ж проаналізувати причини економічної кризи в Україні, успадковані від СРСР, зрозуміло, що переважна більшість із них не тільки усунена, а ще більше поглибилася. Відповідно до закономірностей циклічного розвитку економіки після кризи (а це – втрата державою понад половину свого економічного потенціалу) має настати фаза піднесення. Проте у даному разі маються на увазі закономірності ринкової економіки, якої у нас поки що не існує. В умовах класичного циклу криза виконує конструктивну функцію: на її основі долаються структурні диспропорції, банкрутують нежиттєздатні господарські форми. Економіка виходить з кризи відновленою. Її перехід у фазу зростання формується саме на таких підвалинах. Ми ж маємо зворотний результат – нагромадження глибоких відтворювальних диспропорцій.

Значну роль у вирішенні цього питання відіграє посилення дієздатності держави, яка б могла радикально змінити економічну і соціальну ситуацію, забезпечити реальне поглиблення реформ, швидке економічне зростання та збалансований розвиток, потрібно оцінити, по-перше, з позицій вирішення головного завдання системних перетворень – поглиблення ринкової трансформації економіки. Визначальним у цьому є інституціональне забезпечення політики реформ, завершення формування розгалуженої ринкової інфраструктури, утвердження ефективного законодавчого поля та стабільних правил, на які спирається економічна діяльність. Гостро стоїть й інша проблема – виправлення наявних перекручень у відносинах власності, дійсне забезпечення легалізації їхніх основних форм, політичної підтримки і надійного державного захисту приватної власності, інтересів ділових партнерів та кредиторів, національного капіталу загалом. Дуже важливо у зв’язку з цим забезпечити впровадження цивілізованих механізмів державного регулювання земельного ринку, який вже фактично діє, проте діє хаотично.

По-друге, дієздатність держави має оцінюватися і з позицій її спроможності забезпечити (всіма доступними інструментами, включаючи і засоби регуляторної політики) створення економічних, політичних та соціальних передумов реалізації наявних (у тому числі потенціальних) конкурентних переваг української економіки. У ситуації, коли такі переваги не можуть бути реалізовані через відсутність ринкових само регуляторів, держава має виступати у ролі суб’єкта, який посилює ринкові механізми, що лише формуються, доопрацьовувати те, чого ринок поки що сам зробити не в змозі.

По-третє, реалізація конкурентних переваг має втілитися в зміцненні позицій внутрішнього ринку, утвердженні інноваційної моделі розвитку української економіки, освоєнні механізмів енергозбереження та структурної політики, подоланні нагромаджених за роки реформ відтворювальних деформацій.

По-четверте, потребує переосмислення логіка макроекономічної стабілізації. Це також один з визначальних чинників дієздатності держави. У попередні роки функцію першості у цьому виконувала монетарна політика. Але як показав досвід, не може бути сильної валюти при нестабільній економіці, що лише інструментів монетарної політики недостатньо. Таким же чином має змінитися і логіка зміцнення державних фінансів. Треба виходити з того, що головною передумовою вирішення фінансових проблем держави є першочергове зміцнення фінансів суб’єктів господарювання, юридичних осіб та домашніх господарств. І тут досвід усіх попередніх років переконливо доводить, що без цього будь-які дії правового, економічного чи адміністративного характеру, спрямовані на вирішення бюджетних проблем, лишатимуться безрезультатними. Без цього неможливим є і так необхідний для нас реальний державний бюджет. Зміцнити фінансову систему лише заходами „згори” неможливо.

По-п’яте, необхідність зміцнення дієвості держави пов’язана і з істотним посиленням її впливу на розвиток соціальної сфери. Першоосновою цього є надійний захист та державна підтримка соціально-незахищених верств населення. Це аксіома, яку не можна заперечувати.

Зміцнення дієздатності держави передбачає утвердження в суспільстві надійних противаг бюрократизації управлінського апарату, подолання його корумпованості. Такими противагами можуть бути лише реальна демократизація всіх сфер суспільного життя, і насамперед економічних відносин, забезпечення їх прозорості, становлення дійових інститутів громадянського суспільства. Політика держави має зосереджуватися і на обмеженні впливу олігархічних структур, їх зрощування з державним апаратом. Держава ніколи не реалізує свою конструктивну місію за умов, якщо заінтересовані групи мають можливість визначити політику, впливати на законодавчі органи, судову практику, центральні та місцеві управлінські інституції.

Здатність держави гарантувати для всіх без винятку суб’єктів господарської діяльності єдині „правила гри” розглядається як ключова ознака її дієздатності. Це водночас і основа інвестиційної привабливості економіки,