У цьому творі доводилася шкідливість вивезення монет за кордон, бо, зрештою, зростають ціни і погіршується становище народу. Але гроші є тільки засобом обігу. Все залежить від того, як обмінювати на них товари. Держава, вважає Стаффорд, повинна видати закон, щоб жоден з сирих продуктів не вивозився за кордон необробленим, так як вивіз сирих матеріалів веде тільки до зворотного ввозу їх в обробленому вигляді, що для країни є дуже невигідним. Стаффорд пропонував заборонити ввезення предметів розкоші та деяких інших товарів, регламентувати торгівлю, обмежити вивіз монети, розширити суконне виробництво.

Найвидатнішим представником меркантилізму в Англії у його найбільш розвинутому вигляді є Томас Мен (1571—1641), який вважається автором теорії торгового балансу. Мен був купцем і одним з директорів Ост-Індської компанії. У своїх роботах: памфлеті «Роздуми про торгівлю Англії з Ост-Індією» (1621), а пізніше «Скарб Англії у зовнішній торгівлі, або Баланс зовнішньої торгівлі» (1664) він спростовує монетаризм і обгрунтовує теорію торгового балансу.

Мен висловлюється проти заборони вивозу грошей, тому що, на його думку, гроші приносять багатство тільки перебуваючи в обороті. Він стверджує, що значення грошей в обігу можна порівняти із значенням зерна у процесі землеробського виробництва. Спроби утримати у країні якомога більше золота та срібла за допомогою державних заходів пригнічують свободу купця розпоряджатися своїми грішми і завдають тільки шкоди. З точки зору Мена, єдиним вірним засобом збільшення кількості грошей у країні є сприятливий торговий баланс.

Торговий баланс з окремими країнами, доводив Мен, складається по-різному. Деякі країни більше купують в Англії, ніж продають їй, інші, навпаки, більше ввозять в Англію, ніж вивозять з неї. Тільки за умови, що торгівля не буде піддаватися утискам, вона отримає найбільший розвиток, а тим самим буде досягнута основна мета — збільшення запасів золота та срібла. Таким чином, Мен вирішував завдання залучення максимальної кількості грошей зовсім інакше, ніж прихильники політики грошового балансу. Ввезення та вивезення грошей, за Меном, знаходиться у залежності від стану зовнішньої торгівлі. Якщо вивіз перевищує ввіз, тобто, якщо країна має активний торговий баланс, різниця повинна бути перекрита грішми. «Гроші, які привозяться у країну за балансом нашої зовнішньої торгівлі,— це єдині гроші, які у нас залишаються і якими ми збагачуємося», — наголошував він.

Чітко формулює Мен теорію торгового балансу. «Звичайний засіб для збільшення нашого багатства і наших скарбів,— говорить Мен,— є іноземна торгівля, у якій ми завжди повинні дотримуватися того правила, щоб щорічно продавати іноземцям своїх товарів на більшу суму, ніж ми споживаємо їхніх товарів».

Мен — противник всіляких заходів, що притискують експортну торгівлю, він вимагає навіть скорочення мит на товари, що вивозяться. На відміну від ранніх меркантилістів, які ратували за високі ціни, Мен — прихильник низьких цін, що полегшує конкуренцію на зовнішньому ринку. Але, наслідуючи ранніх меркантилістів, він вказує на необхідність використання повноцінних грошей для обігу, повторюючи вже відоме положення Стаффорда: зниження цінності грошей викликає підвищення ціни товарів. Мен чітко розрізняв поняття грошей, багатства і дорогоцінних металів. Під багатством Мен розумів не тільки дорогоцінні метали, а й землю, інші дари природи. Кажучи про гроші, він підкреслював їх роль як засіб досягнення певної мети — залучити до країни через зовнішню торгівлю більше дорогоцінних металів.

Мен є прихильником розвитку вітчизняної промисловості і, подібно Стаффорду, вимагає заміни експорту сировини експортом готових виробів. Він вважає досить суттєвим також розвиток транзитної торгівлі, оскільки вона, на його думку, також приносить багатство. Особливо підкреслював Мен значення судноплавства і необхідність прагнути того, щоб англійці вивозили свої товари виключно на англійських суднах.

Меркантилістські погляди розвивав і син торговця Самуїл Фортрей (1622—1681), автор роботи «Вигода та благополуччя Англії, що полягає у збільшенні запасів та розширенні торгівлі цього Королівства». З метою стимулювання розвитку промисловості він вимагає обкладення іноземних товарів високим митом, в результаті чого ціни на товари, що завозяться в Англію зростатимуть, а це, у свою чергу, викличе розширення збуту товарів вітчизняного виробництва.

Коли меркантилізм як політика розкладався, на його захист виступив видатний економіст Джеймс Стюарт (1712—1781). Він поставив за мету відстояти меркантилістську концепцію у XVIII ст., коли вже утворилася теорія трудової вартості. У 1767 р. він видає книгу «Дослідження про принципи політичної економії», у якій не тільки викладає принципи меркантилізму, але й робить серйозний крок вперед в економічній науці. Стюарт не поділяє ілюзій меркантилістів, буцімто багатство створюється шляхом продажу окремими капіталістами товарів за ціною вищою за вартість. Він розрізняє «позитивний прибуток», що залежить від продуктивності праці, і «відносний прибуток», що є результатом обміну в міжнародній торгівлі. За його словами, тільки позитивний прибуток викликає зростання суспільного багатства.

Слід також відзначити, що Стюарт критикував кількісну теорію грошей і визнавав необхідність певної кількості грошей для обігу.

Французький меркантилізм

У Франції меркантилізм також відіграв важливу роль в економічній політиці абсолютизму, особливо у XVII ст., хоча буржуазія тут була слабшою, ніж у Англії, а абсолютизм був дворянською диктатурою.

Політику меркантилізму взяв на озброєння вже Генріх IV, всіляко стимулюючи торгівлю. Він уклав у 1606—1607 рр. ряд угод з іноземними державами, відмовився від прав корони на стягнене майно іноземних купців, сприяв колонізації Канади, заборонив ввезення текстильних товарів і вивіз цінної сировини — шовку, вовни. У країні за допомогою привілеїв та субсидій насаджувалося мануфактурне виробництво.

Але ще більшого розмаху політика меркантилізму зазнала при Людовіку XIV, завдяки старанням міністра Кольбера у