Важливою ознакою грошей як засобу обігу є те, що вони являють собою реальне втілення мінової вартості: продавець віддає свій товар покупцеві і взамін одержує гроші. При цьому зовсім не має значення, в якій формі вони виступають — повноцінних грошей (золотої чи срібної монети), розмінних чи нерозмінних знаків грошей (готівка), чи просто у вигляді записів на банківських рахунках (депозитні гроші). Важливо лише те, що гроші як засіб обігу забезпечують перебіг товарів від виробника до споживача, після чого товари виходять зі сфери обігу. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб’єкта до іншого.

Ця особливість засобу обігу визначає характер зв’язку обігу грошей і товарів. Так, в обігу завжди перебуває певна маса грошей, які протистоять товарній масі, що підлягає реалізації. Якщо їх співвідношення розглядати на якийсь момент, то маса грошей повинна приблизно дорівнювати сумі товарних цін. Якщо ж його розглядати за певний проміжок часу, то середня маса грошей, що перебуває в обігу, має бути меншою за суму цін товарів, що реалізуються, на величину, яка визначається швидкістю обігу грошей. Кожна грошова одиниця за цей час може забезпечити реалізацію кількох товарів. Указана залежність між масою грошей в обігу і сумою товарних цін є економічним законом грошового обігу.

Функцію засобу обігу гроші виконують миттєво, що робить її індиферентною до форми грошей, і її можуть виконувати будь-які гроші: повноцінні, паперові, кредитні, готівкові і депозитні; законні; квазігроші. Миттєвість послаблює вимоги до сталості грошей у цій функції, проте не знімає їх зовсім. Адже миттєвість властива грошам як засобу обігу тільки в одному товарному метаморфозі. Після його здійснення гроші не припиняють обігу і переходять у другий метаморфоз, потім у третій і т. д. Тому чим сталіша вартість грошової одиниці, тим міцніша внутрішня єдність товарних метаморфоз і зв’язків товаровиробників, тим сприятливіші умови для розвитку суспільного виробництва. Знецінення грошової одиниці викликає у власників грошей — потенційних покупців — недовіру до її купівельної спроможності та бажання швидше їх перетворити в товари, що стимулює ажіотажний попит та бартеризацію обміну.

Швидкий розвиток ринкових відносин, у тому числі завдяки грошам як засобу обігу, створює передумови для звуження сфери використання цієї функції та якісної зміни механізму її здійснення.

Формування різнобічних і сталих мінових відносин між товаровиробниками при активному обслуговуванні їх банками веде до посилення взаємної залежності і довіри між суб’єктами ринку. Тому продаж товарів дедалі частіше здійснюється в кредит. Для повного товарного метаморфозу наявність грошей виявилася не обов’язковою: товаровиробник продає свій товар і купує інший у борг, а товарний метаморфоз набрав вигляду Т—К—Т. Заміна в ньому Г на К (кредит) мала значні позитивні наслідки для всієї сфери товарно-грошових відносин.

У сучасних умовах використання грошей як засобу обігу здійснюється переважно в роздрібній торгівлі, при наданні послуг населенню, у міжнародній торгівлі та ін. Проте і в цих сферах поступово звужується використання цієї функції завдяки проникненню сюди кредитних відносин, особливо в країнах з розвинутою ринковою економікою. У нашій країні у зв’язку з недорозвинутістю внутрішньогосподарських кредитних відносин гроші як засіб обігу широко використовувались у всіх сферах економічних відносин, у тому числі й у оптовій торгівлі засобами виробництва. Інфляційні процеси, що набули широкого розмаху в період переходу до ринкового господарювання, спричинили звуження сфери функціонування засобу обігу внаслідок переходу до натурального товарообміну (бартеру). Це є кроком назад у розвитку функцій грошей, що зумовлює зниження їх ролі в розвитку економіки.

Засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

Історично ця функція походить з товарообороту. Як зазначалося вище, поява її була зумовлена продажем товарів у кредит, оскільки при цьому виникав борг, погашення якого здійснювалося грошима. Це вже були істотно інші гроші, відмінні від засобу обігу. Така відмінність пояснюється фактором часу, який відділяє реалізацію товару (в борг) від платежу в рахунок погашення заборгованості. За цей час можуть змінитися вартість і форма грошей, сам боржник та кредитор тощо. Тому вартість платежу не завжди еквівалентна вартості товарів, реалізованих у борг, або вартості грошей, які були віддані в борг. Економічні відносини, що виникають при погашенні боргів, особливо довгострокових, не тільки містять у собі свою першооснову — купівлю-продаж товару, а й відображають багато інших явищ, що відбулися в економіці за час користування кредитом: зміну вартості грошової одиниці, цінові пертурбації, втручання держави в грошову сферу, зміну позичкового процента тощо.

У міру поглиблення економічних відносин, перетворення їх у суто грошові, а народного господарства — в грошове та широкого розвитку кредитних і фінансових зв’язків гроші як засіб платежу поступово вийшли за межі товарного обігу і стали обслуговувати погашення різноманітних зобов’язань у суспільстві, якщо вони виражаються в грошовій формі. Як платіжний засіб гроші стали здійснювати самостійний рух без прямого зв’язку з обігом товарів, обслуговувати однобічний рух вартості в процесі розширеного відтворення, зокрема при платежах у державний бюджет та в інші централізовані фонди цільового призначення і фінансуванні суспільних потреб з цих фондів, під час видачі і погашення банківських позичок тощо.

Гроші як засіб платежу, подібно до засобу обігу, передаються від одного суб’єкта відносин до іншого, тобто здійснюють обіг. Тому коли мова йде про грошовий обіг, то найчастіше мається на увазі функціонування їх і як засобу обігу, і як засобу платежу. Відповідно і загальна маса грошей в обігу включає їх кількість в обох цих функціях. Вимоги закону грошового обігу поширюються на загальну масу грошей, тобто на обидві їх функції.

У розвинутій ринковій економіці гроші як засіб платежу обслуговують більшу частину всього економічного обороту. Тому сфера їх застосування дуже широка й охоплює: платежі між підприємствами, господарськими організаціями та установами за взаємними борговими зобов’язаннями; платежі підприємств, господарських організацій та установ своїм працівникам, пов’язані з оплатою праці; платежі юридичних та фізичних осіб у централізовані фінансові фонди, одержання грошових коштів із цих фондів; внесення юридичними та фізичними особами своїх грошей у банки, отримання ними грошових позичок у банках і погашення їх у встановлені строки; різноманітні платежі, пов’язані зі страхуванням діяльності та майна юридичних і фізичних осіб; інші платежі — адміністративно-судові, виплата спадщини, дарування тощо.

Розширення сфери функціонування грошей як засобу платежу відбувається за рахунок сфери їх функції як засобу обігу. Проте цей процес не має будь-якого негативного впливу на економіку. Навпаки, функція засобу платежу забезпечує ширші можливості для підприємства, ніж функція засобу обігу, оскільки знімає з нього обмеження, які створює суто еквівалентний обмін у разі негайної оплати товарів (Т—Г), розширює маневреність коштами, дає можливість здійснити платежі шляхом заліку зустрічних зобов’язань, що сприяє економії грошових коштів та прискоренню обігу капіталу тощо. Водночас у цій функції потенційно міститься загроза неплатежу, яка при реалізації в широких масштабах може спричинити грошово-кредитну кризу.

До грошей у функції засобу платежу ринок висуває ті самі вимоги, що й до засобу обігу, хіба що іншою мірою. Зокрема, необхідність сталості грошей у цій функції виявляється ще гостріше, оскільки тут, як уже вказувалося вище, діє фактор часу. Якщо за час користування кредитом гроші знеціняться, то кредитор не поверне позиченої ним вартості і зазнає збитків, бо він не зможе купити за повернуту суму грошей попередню кількість товарів у зв’язку з їх подорожчанням. Боржник відповідно матиме на цьому виграш. Щоб уникнути цього, доводиться коригувати процентну ставку відповідно до знецінення грошей, що негативно впливає на стан кредитних відносин в економіці. Крім того, саме по собі підвищення позичкового процента є інфляційним чинником і призводить до дальшого знецінення грошей.

Ці явища повною мірою виявилися в економіці України в період ринкової трансформації, коли інфляція набула широкого розмаху. Протягом короткого часу рівень позичкового процента підвищився в декілька разів, що стримувало розвиток кредитних відносин та економічне зростання взагалі.

Засіб нагромадження — це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення.

Виникнення функції засобу нагромадження історично стало можливим тоді, коли товаровиробник виявився спроможним частину грошової виручки від продажу своїх товарів не витрачати на придбання інших споживних вартостей, необхідних для виробництва чи особистого споживання, а відкласти на майбутнє, зберегти. Для цього продуктивність його праці повинна перевищувати його поточні виробничі та споживчі потреби, тобто бути на досить високому рівні розвитку. Отже, ця функція могла виникнути після функції засобу обігу і розвинутися на її основі, але раніше за функцію засобу платежу: товаровиробник міг наважитися продати свій товар у борг лише за умови, що покупець зможе нагромадити вартість для повернення