Реферат

Планування соціально-економічного розвитку країни.

План

Наукові основи макроекономічного планування.

Принципи та методи макроекономічного планування.

Основні форми державного планування

Стратегічне планування ат програмування соціально-економічного розвитку країни.

1. Наукові основи макроекономічного планування.

Макроекономічне планування – це:

- розробка моделей досягнення бажаного й очікуваного стану економіки за умови одночасного визначення шляхів, способів, засобів і термінів забезпечення цього стану та кінцевих результатів.

Теорії плану: системне планування, протекціоністське, аполітичне, критичне, інкременталізм, стратегічне.

2. Принципи та методи макроекономічного планування

Принципи макроекономічного планування

1. Оцінка сучасного рівня розвитку національної економіки: планові розрахунки мають базуватися на вивченні статистичних та фактичних даних, аналізі практичного досвіду.

2. Правильне визначення пріоритетів обумовлене обмеже-ністю ресурсів і необхідністю концентрації зусиль на вирішенні найважливіших проблем.

3. Збалансованість – приведення у відповідність макроекономічних планових показників (наявних ресурсів і потреб, грошових витрат та доходів різних суб'єктів економіки тощо).

4. Поєднання різних видів планування – перспективного і поточного, галузевого і територіального – для забезпечення комплексного розвитку економіки, гармонізації суспільних інтересів.

5. Реалістичність означає розробку конкретних механізмів реалізації плану (економічного, правового, організаційного тощо).

6. Орієнтація на світові стандарти – врахування у про-цесі планування світових економічних, екологічних та соціаль-них стандартів.

7. Адаптація – оперативне коригування планових завдань у зв’язку зі зміною умов і завдань соціально-економічного розвит-ку країни.

8. Гласність – доступність для громадськості планових доку-ментів економічного та соціального розвитку. Інформація про цілі, пріоритети та показники цих документів може бути використана суб'єктами підприємницької діяльності для розробки власних планів.

9. Рівність – дотримання прав та врахування інтересів, міс-цевого самоврядування і суб'єктів господарювання різних форм власності.

Методи макроекономічного планування

Метод системного аналізу – ґрунтується на теорії всеохоплюючого раціонального підходу і передбачає комплекс-ний підхід до об'єкта планування: визначення потреб і можливо-стей, наявних ресурсів; аналіз механізмів реалізації та резуль-татів планових рішень; вивчення варіантів планових рішень для вибору найефективнішого; обґрунтування планових завдань тощо.

Балансовий метод – узгодження потреб і ресурсів як у масштабі суспільства, так і за окремими складовими національ-ної економіки; координація розвитку окремих виробництв, галу-зей, регіонів на основі розробки відповідних балансів.

Нормативний метод – обґрунтування планових показників за допомогою науково обґрунтованих нормативів, що виражають ступінь економічного, екологічного чи соціальної ефективності виробництва.

Метод оптимізації планових рішень – пошук найефективнішого планового завдання на основі використання економіко-математичних моделей, методів математичного програмування.

Програмно-цільовий метод – розробка важливих програм вирішення найактуальніших соціальних, економічних, екологічних, науково-технічних, регіональних проблем розвитку суспільства.

3. Основні форми державного планування.

Виділяють чотири типи державного планування: два – основні – директивне та індикативне і два проміжних – ін директивне і регулятивне.

Директивне планування – спосіб управління економікою країни за допомогою розробки обов’язкових для виконання завдань щодо виробництва і розподілу продукції та послуг.

Індирективне планування має багато рис директивного планування, але, на відміну від нього, використовує не тільки ад-міністративні, а й економічні важелі: ціни, процентні ставки, податки, валютні курси тощо. План також не передбачає адміністративних покарань за невиконання плану. Проте відсутні й переваги (насамперед матеріальні премії, першочергове виділення ресурсів тощо), пов'язані з перевиконанням планових завдань.

Цей тип планування є ефективнішим, ніж директивне планування, оскільки дає більше свободи суб'єктам економіки, але він не сумісний з ринком і тільки імітує конкуренцію. Йому притаманні ті самі недоліки, що і директивному плануванню.

Регулятивне планування схоже на індикативне плану-вання. Йому відповідає змішана економіка (передбачає рівно-значну частку державної та приватної власності), ґрунтується на активному використанні економічних методів. Головна функція плану – координація діяльності суб'єктів економіки: управлін-ня державним сектором (за допомогою прямих, адміністративних та економічних методів) і активний вплив на роботу приватних підприємців.

Індикативне планування – спосіб регулювання економічних процесів за допомогою постановки певних цілей, визначення пріоритетів розвитку економіки і застосування державних фінансових та інших стимулів для їх реалізації.

4. Стратегічне планування та програмування соціально-економічного розвитку країни.

Суть стратегічного макроекономічного планування – визначення основних пріоритетів розвитку національної економіки, головну роль у реалізації яких відіграє держава. Ці напрям-ки набувають статусу цільових державних програм.

Основні пріоритети розвитку національної економіки (в історичному плані):

Макроекономічне програмування – це розробка комп-лексних програм розвитку національної економіки або її сек-торів.

Класифікація макроекономічних програм

I. За часом:

- короткострокові (1-2 роки);

- середньострокові (до 5 років);

- довгострокові (10-25 років).

II. За характером (масштабом):

- загальногосподарські – охоплюють проблеми національ-ної економіки в цілому (національні плани, бюджет, інфляція, стаг-фляція тощо);

- програми обмеженого характеру (розвитку окремих галузей, підгалузей, регіонів).

ІІІ. За цілями:

- кон’юнктурні – регулювання економічних процесів шляхом маніпулювання господарською кон’юнктурою;

- структурні – зміна співвідношень між різними галузями, сферами національної економіки.

IV. За об’єктами:

- економічні (фінансові, виробничі, зовнішньоекономічні);

- соціальні (зайнятість, доходи, освіта, медицина);

- науково-технічні;

- екологічні;

- регіональні.