Різка лібералізація цін викликала шок з боку попиту і пропозиції, що призвело до спаду виробництва і підвищення цін. Проте високі темпи лібералізації цін були лише складовою наслідків розвалу інституцій центрального планування, оскільки цей розпад зумовив необхідність негайного створення механізму ринкового регулювання, невід’ємною частиною якого є ринкові (вільні) ціни. Швидка лібералізація цін, торгівлі і входження на ринок також були необхідними для посилення конкуренції та започаткування структурних змін.

На початковій стадії перехідного періоду економічний розвиток в колишньому Радянському Союзі і Центральній Європі показав не стільки якість поточних реформ, скільки кризові передумови, що призвели до колапсу радянської економічної, військової і політичної систем. Через ці кризові явища ще за старої системи в 1991 р. у Росії почався різкий спад виробництва. Відбулися б реформи чи ні, цей спад, очевидно, тривав би, оскільки система розладналася, про що свідчать повільні і/або пізні реформи, як от, наприклад, в Білорусі, Болгарії і Румунії. Крах Варшавського пакту (і, відповідно, скорочення оборонної промисловості), розпад Ради Економічної Взаємо-допомоги (і, відповідно, зменшення торгівлі) і розвал самого Радянського Союзу (і, як наслідок, розрив внутрішньорадянських вироб-ничих зв’язків) – неминучі наслідки попередніх подій в Росії чи будь-де. Скорочення виробництва оборонної промисловості і споріднених з нею галузей за нашими перевіреними даними становить 60% спаду промислового виробництва Росії Яссин Я. Поразка чи відступ? Реформи в Росії і фінансова криза. – Москва, 1999..

Незважаючи на великі сумніви щодо позитивних боків швидкої лібералізації і стабілізації, Стігліц погоджується, що, згідно з економічною теорією, зменшення цінових перекручень через лібералізацію цін і торгівлі та стабілізацію цін має, крім поліпшення стимулювання через приватизацію, «наблизити країни до кривої своїх виробничих можливостей» Стігліц Дж. op.cit.. Проблема для нього полягає в тому, що «виробництво має стрімко піти догори, а не вантажем тягнути донизу». Його сумніви щодо загальноприйнятої теорії значною мірою мотивуються цим протиріччям. Проте Стігліц ігнорує аргументи, згідно з якими спад виробництва на початковій стадії перехідного періоду переважно асоціюється з надзвичайно великими успадкованими викривленнями (структурними і ціновими) та інституційною кризою, що посилила темпи лібералізації цін. Незважаючи на великі відмінності політики реформ, кумулятивний спад промислового виробництва на 40–60% був не лише значним, а й однаковим в усіх країнах. Він також ігнорує той факт, що Аслунд, Бун і Джонсон вперше вказали на те, що темпи макроекономічної стабілізації мали значний вплив на часовий проміжок спаду і зовсім невеликий вплив на розмір сукупного спаду виробництва. В країнах, де повільними темпами інфляцію доводили до середнього рівня, скажімо, нижче 40% на рік, ці спади були більшими. Для припущення про те, що чим вища інфляція, тим більший спад, цей доказ надто слабкий.

Правдоподібніше, що країни (перважно у межах колишнього Радянського Союзу), які зазнали шоку попиту й пропозиції, також пережили великий спад і, відповідно, мали високий рівень інфляції. (Детальніше це питання розглянуте в розділі 1.3 (5). Крім цього, незалежно від зростаючої інфляції, основний вплив незакріпленої макроекономічної політи-ки в більшості випадків виявляється на зменшенні рівня спаду й, отже, розтягненні його тривалості під час перехідного періоду Див.: Звіт ЄБРР. – Лондон. – 1999. – С. 64.. Проте, як зазначено у звіті ЄБРР «Звіти про реформи 1995–1999 рр.», є докази для підтрим-ки твердження, що в країнах, які значною мірою лібералізувалися і стабілізувалися, спад виробництва не лише швидше припинився, а й швидше розпочалося його відновлення. (Детальніше це питання розглянуте у розділі 1.3.)

Мета середньотривалих реформ – перебудова економіки для розвитку видів діяльності, що дають більше доданої вартості на одиницю початкового вкладу (праці і капіталу). Якщо потреби перебудови невеликі, а реальна заробітна плата надзвичайно гнучка і джерела робочої сили та капіталу легко мобільні, то великий спад виробництва просто необхідний, щоб вплинути на процес перебудови. Однак потреби перебудови насправді були винятково великими, а мобільність ресурсів – обмеженою. За таких обставин безробіття хоч і враховує короткотермінові затрати, воно відіграє позитивну роль сигналу, вказуючи, як вчинити: досягти вищої продуктивності праці або погодитись на нижчий реальний дохід. Ось чому затрати на соціальну допомогу, пов’язані з тимчасовим зростанням безробіття, можна сприймати як форму інвестування для підвищення рівня постійного благополуччя від ліпшого розміщення трудових та інших ресурсів.

Гроші були головним номінальним якорем

Вважали, що в більшості країн Центральної і Східної Європи стабілізація і лі-бералізація цін мали базуватися на стандартах Міжнародного валютного фонду, за якими важлива роль номінального якоря відво-диться, крім рестриктивної фіскальної та монетарної політики, політиці доходів і, якщо