максимальному показнику боргу, що становить 60% лише у тому разі, якщо показник інфляції підтримується на рівні 2%. А в країнах із перехідним типом економіки цей показник буде значно вищим за 3%. Ті країни, які мають намір вступити до ЄГС, мають відповідати критеріям Маастрихтської угоди щодо інфляції та дефіциту бюджету, і, отже, рівняння (1) передбачає, що вони змушені будуть стримувати державний борг на рівні значно нижчому, ніж 60% від свого ВВП Про фіскальну здатність країн з перехідним типом економіки нещодавно писали кілька авторів, наприклад: Буїтер В. Аспекти фіскальної політики у деяких країнах з перехідним типом економіки / Робочі документи МВФ РД 97/31 (Вашингтон). – 1997. – Квітень. Критерії (2, 4 та 6) також пов’язані між собою. Їх загальна мотивація – збільшення націо-нальних заощаджень і покращення засобів для стимулювання праці та інвестицій. Критерій (5) спрямований на скорочення показника ризику обміну, а критерій (7) служить для того, щоб вказувати на те, що банківський сектор був дуже розвинений для виконання ролі посередника між заощадниками (загалом сім’ями) та інвесторами (переважно під-приємствами).
Різницю між цими двома групами країн можна відстежити у табл. 2 та 3. Порівняно з країнами Центральної Європи та Балтики, показники інфляції і дефіциту бюджету країн СНД значно вищі, а показники державних видатків різко скоротились. Сукупні резерви збільшились до відповідного рівня у країнах Центральної Європи, але все ж залишаються дуже низькими у державах СНД. Спів-відношення показника «великих грошей» до показника номінального ВВП було позначене стабільністю на доволі високих рівнях у країнах Центральної Європи та Балтики, але різко скоротилося, як і очікувалось, у період високої інфляції у державах СНД, де нині спостерігаються низькі показники. Незважаючи на ці істотні відмінності, значна конвергенція може відбутися між цими двома групами поряд із поліпшенням з часом ситуації в обох групах.
Щодо макроекономічного критерію (8), країни Центральної Європи та Балтики наближаються до того, щоб відповідати йому за змінними табл. 2. Ці дані державного боргу та податків також вказують на відповідність із даними критеріїв цих двох додаткових показників. Для країн СНД макроекономічний баланс все ще залишається слабким, а макроекономічне оточення, зростання в якому вже не таке повільне, як на початку 1990-х рр., має поліпшуватись, щоб сприяти зростанню. Фінансова криза, що відбулась у серпні 1998 р., засвідчила дисбаланс Росії у повному обсязі. Однак після цієї кризи регулювання політики у Росії та у будь-якій країні СНД мало дестабілізуючий вплив, відновило рівновагу і, як наслідок, зменшило подальшу прогалину між діями цієї групи країн та державами Центральної Європи і Балтики.
Які відмінності між країнами, що досягли успіху, та іншими?
Ми пропонуємо визначати успішність проведення реформ у країнах з перехідним типом економіки за їх здатністю відновити інституційні, законодавчі та економічні умови для швидкого і тривалого зростання. Така здатність позначається на збільшенні обсягів виробництва від початку відновлення економіки. Це також мірило, що значною мірою відрізняє країни Балтики від, наприклад, Росії та України у межах колишнього Радянського Союзу чи держави більшої частини Центральної Європи від значної кількості країн колишнього Радянського Союзу. Було б цілком природно з’ясувати фактори, які підкреслюють ці відмінності: чи є вони початковими умовами, станом інституцій або політичним оточенням.
Кумулятивні зміни обсягів виробництва між 1989 та 1998 рр. і між найнижчим показником обсягів виробництва та його рівнем 1998 р. відображені у табл. 4, де країни також поділяються згідно з виконанням своїх зобов’язань з лібералізації та стабілізації. Деякі країни досягли значного рівня зростання показника ВВП, але у деяких з них спостерігається невідповідність цим реформам. Внутрішні конфлікти призводять до надзвичайно глибокого спаду в Албанії, Вірменії, Азербайджані та Грузії; від подальшого поліпшення політичної стабільності багато в чому залежало відродження економіки цих країн. Існують дві країни – Білорусь та Киргизстан, в яких істотне відновлення економіки може бути штучним, оскільки воно відображає лише перенесення необхідних структурних змін на пізніший період На думку міністра економіки Республіки Білорусь, економічне зростання «під час другої половини 1990-х рр. було значною мірою зумовлене додатковим навантаженням старих виробничих засобів і було пришвидшене … емісійними кредитами, що дало змогу Республіці Білорусь зберегти свій виробничий потенціал і вирішити деякі важливі соціальні проблеми» (Смирнов В. Доповідь, представлена на семінарі UN/ECE, що відбувся 2 травня 2000 р.)..
Існує ряд емпіричних досліджень, в яких зроблено спроби пояснити широту варіацій показників та термінів відновлення. Ці дослідження поділяються на дві групи, одна з яких ґрунтується на макроекономічних даних, а інша – на даних підприємств. Перша група складається з останніх та всебічних досліджень, де використовується підхід моделювання від загального до специфічного, тут можна віднайти деякі дані на підтримку «винятковості структурних реформ як початкових умов та макроекономічних змінних при поясненні міжкультурних відмінностей у здійсненні та визначенні термінів відновлення» Берг А., Боренштейн Е, Сагай Р. та Зеттельмайер Дж. Еволюція виробництва у країнах із перехідним типом економіки, реформи та зростання у першій декаді перехідного етапу / Лондонська школа економіки та ЄБРР (Лондон). – 2000. – Травень.. Зокрема, у більш лібералізованій економіці спостерігається швидше зростання. Однак оскільки терміни відновлення були короткими у більшості країн, економетричні результати ще не стабільні. Велика розбіжність у здійсненні відновлення економіки певної країни передбачає, що початкові умови можуть бути більш сильнодіючими, ніж ті, що вказані у сукупних даних. Насправді в іншому нещодавньому