Державна форма міжнародних кредитів, як правило, готує грунт для приватних інвестицій, оскільки надання кредиту тій чи іншій країні часто пов'язується з питанням надання пільг національним корпораціям країни-кредитора, концесій на розробку природних багатств в країні-позичальнику.

За своїм цільовим призначенням міжнародні кредити поділяють на виробничі і невиробничі.

До виробничих кредитів належать кредити, призначені для розвитку економіки країни, що їх одержує: для закупівлі промислового обладнання, матеріалів, ліценцій, ноу-хау, оплати виробничих послуг, забезпечення внутрішньоторговельних операцій та інших господарських потреб.

Невиробничі кредити використовують на утримання дер-жавного апарату, армії, закупівлі зброї, погашення зовніш-ньої заборгованості за раніше одержаними кредитами тощо.

Залежно від строків кредити поділяють на коротко-строкові (до 1 року); середньострокові (від 1 до 5 років);

довгострокові (понад 5 років). У ряді випадків середньостроковими вважаються кредити до 7 років, а довгостроковими — понад 7 років.

Можливі і інші варіанти розподілу кредиту за строками. При цьому термін кредиту може бути повний, коли він роз-раховується від моменту його надання до повного пога-шення цієї позики, і середній, коли визначається період, на який в середньому припадає вся сума кредиту.

За умовами використання кредити бувають разові, які надаються на певну суму і погашаються у визначений строк, і поновлювальні, коли визначається ліміт кредиту і загаль-ний термін користування ним, а погашена частина автома-тично поновлюється.

За способом погашення кредити поділяються на про-порційні (погашення кредиту здійснюється рівними частка-ми протягом певного терміну), прогресивні (суми погашення наростають) і одночасні (погашення кредиту здійснюється в один визначений строк.

Залежно від способу забезпечення кредити бувають забез-печені і бланкові.

Забезпечені кредити — кредити, коли формою їх забез-печення є товари, товарно-розпорядчі документи, акредитиви, виставлені на користь експортерів, акцептовані імпортерами тратти чи векселі, гарантовані третіми особами, гарантії про-мислових і торговельних компаній, банків та ін.

Бланкові кредити не мають забезпечення, а надаються під зобов'язання імпортера погасити кредит або у визначе-ний термін, або при настанні певних умов. Такі кредити екс-портери надають імпортерам при поставках товарів з розра-хунком по відкритому рахунку.

Залежно від умов реалізації кредити бувають готівкові, коли позика зараховується на рахунок імпортера, й акцептні, коли позика одержується експортером або імпортером че-рез передачу банку своїх векселів, виставлених на даний банк.

Міжнародний кредит виконує ряд важливих функцій: сти-мулює експорт товарів та послуг, створює сприятливі умови для розширення приватних іноземних інвестицій, служить важливим знаряддям одержання прибутку у вигляді відсот-ків від країн-боржників, сприяє розвитку міждержавних гос-подарських зв'язків та поглибленню процесів міжнародної економічної інтеграції.

Лізинг — це особлива форма руху позикового капіталу, який надається насамперед у формі кредиту з наступним правом купівлі товару.

Серед інших форм лізингу найбільш поширеним е фінан-совий лізинг як різновид довгострокового кредитування, що за своїми результатами рівнозначний продажу товару в роз-строчку. При цьому обладнання здається на термін, який близький або дорівнює строку амортизації.

Фінансовий лізинг здійснюється, як правило, при придбанні дорогих машин і обладнання. Основна частина вартості ма-шин і обладнання, які здаються в оренду, береться у третьої сторони (звичайно у банка) в кредит. У цій операції беруть учать ряд осіб на боці лізингоодержувача, лізингодавця і по-зикодавця. Термін оренди тут значний і, як правило, аморти-зується вся вартість майна.

Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації створюються на базі багатосторонніх угод між державами. Їхня мета — сприяти розвитку зовнішньої торгівлі і міжна-родного та регіонального валютно-фінансового співробітниц-тва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їх валют, надання кре-дитів цим країнам та гарантування приватних позик за кор-доном.

Найважливішу роль серед них у сучасний період відігра-ють Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який сьогодні є го-ловною установою Світового банку. Окрім МБРР до струк-тури Світового банку входять: Міжнародна фінансова кор-порація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Бага-тостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАТІ) та Міжна-родний Центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

У липні 1944 р. представники 44 країн на валютно-фінан-совій конференції 00Н, що відбулася у Бреттон-Вудсі (СІЛА), підписали "Заключний акт", складовими якого були статути Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку ре-конструкції та розвитку.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єд-наних Націй. МВФ розпочав свою діяльність з березня 1947 р. Місце перебування — Вашингтон.

Згідно із Статутом метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації ва-лют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн — членів Фонду, здійснення системи заходів, спрямованих на регулю-вання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам — членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних ба-лансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консуль-тативної допомоги з фінансових та валютних питань.

Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються із внесків країн-членів, для кожної з яких встановлюється вступна квота, залежно від частки краї-ни в світовій торгівлі. Ця квота переглядається кожні п'ять років. Квота країн — членів МВФ під час дії Бреттон-Вудської валютної системи складалася з 25% у золоті і 75% у націо-нальній валюті даної країни, а з моменту введення в дію Кінгстонської валютної системи ця квота становить 22,7% у вільно конвертованій і 77,3% у національній валюті.

Тільки в 1991—1992 рр. членами Фонду виявили бажан-ня стати понад 20 країн світу, в тому числі країни — ко-лишні республіки СРСР. Всього на сьогодні членами МВФ є 181 країна. Україна разом з іншими державами, що входи-ли до складу колишнього СРСР, була