Стратегія інтеграції України до ЄС має забезпечити входження держави до європейського політичного, економічного і правового простору і отримання на цій основі статусу асоційованого члена ЄС, що є головним зовнішньо-політичним пріоритетом України у середньостроковому вимірі.

У процесі інтеграції України в економічний простір Європейського Союзу постає потреба вирішення низки конкретних завдань "назустріч Європі". Йдеться передусім про внутрішньореформаторські заходи і такі міжнародні акції, як спільна реалізація певних науково-технічних, інформаційних та інших програм, активізація політики просування українських товарів на західно-європейський ринок тощо.

Серед основних напрямів інтеграційного процесу - економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС. В економічному співробітництві Угода визначає широке коло сфер для співробітництва між Європейським Союзом та Україною. Метою цього є підтримка процесу економічних реформ та відновлення і постійного розвитку української економіки. Для цих цілей Угода визначає 28 галузей, в яких Європейський Союз та Україна хочуть збільшити та розширити своє співробітництво, серед яких промисловість, захист та заохочення інвестицій, гірничовидобувна та сировинна промисловість, наука й техніка тощо.

Співробітництво вже розпочалося. Так, наприклад, у сфері економіки європейські експерти працюють з українськими колегами по передачі ноу-хау в сфері управління компаніями та промислової і сільськогосподарської технології. В галузі науки та освіти організовується обмін науковцями, викладачами та студентами і впроваджуються спільні проекти. Співробітництво в галузях управління розвивається в таких сферах, як митна справа та боротьба зі злочинністю, проводиться обмін документами між керівництвом в таких технічних сферах, як стандартизація та статистика. Значні суми фінансових грантів виділяються на вдосконалення ядерної безпеки та на вирішення проблем, пов'язаних з наслідками Чорнобильської аварії.

Але ще багато чого може бути зроблено. Рада зі співробітництва відпрацьовує рекомендації відносно подальшого розвитку співпраці в усіх цих сферах. Європейський Союз та Україна погодились, що особлива увага буде надаватись тим заходам, що можуть сприяти співробітництву України з сусідніми державами .

Європейський Союз та його держави-члени відіграють значну роль в наданні фінансової та технічної допомоги Україні. Європейський Союз є головним міжнародним донором України, що за період 1991-1997 років надав допомоги на загальну суму 4061 млн. екю у формі технічної допомоги, експортних кредитів, позик і гуманітрної допомоги. На його частку припадає третина загального обсягу прямих іноземних інвестицій. ЄС виступає другим за величиною торговельним партнером України, якого випереджає лише Росія.

Значною подією у відносинах України з Європейським Союзом стало прийняття спільної стратегії Європейського Союзу щодо України, яке відбулося на черговому самміті ЄС 11 грудня 1999 року у Хельсінкі. Прийнята стратегія ЄС щодо України - документ, який розширює рамки Угоди про партнерство і співробітництво обох сторін, передовсім у галузі зовнішньої політики і безпеки, юстиції, внутрішніх справ. Вона виступає новим інструментом відносин між Україною і ЄС.

Документ визначає такі стратегічні цілі Європейського Союзу щодо України:

- сприяти створенню в Україні стабільної і відкритої демократії з верховенством закону й створенням умов для нормального функціонування ринкової економіки в інтересах народу;

- співробітничати з Україною у справі підтримання стабільності й безпеки в Європі та в ширшому світі;

- посилити економічне, політичне і культурне співробітництво з Україною, співробітництво в галузі юстиції та внутрішніх справ.

У стратегії ЄС закладено певний потенціал до розвитку цього документа, тому сама стратегія ЄС, у разі її реалізації, може дати поштовх до принципово нової якості відносин України і ЄС.

За своєю суттю стратегія є внутрішнім документом ЄС, який відбиває бачення Євросоюзом його відносин з Україною. Очевидно, що Європейський Союз не поспішає брати на себе зобов'язання відчинити двері перед Україною, натомість ще раз підтверджує, що розглядає Україну як державу, котра зробила європейський вибір і вітає українські наміри приєднатися до Європи. Таким чином, про асоційоване членство України в ЄС поки що не говориться взагалі.

Окрім цього, треба усвідомлювати, що політика Європейського Союзу сьогодні багато в чому визначається посиленням проблем безпеки, що викликані політичною нестабільністю на європейському континенті, існуючими та потенційними регіональними конфліктами. Тому за цих умов цілком природний інтерес ЄС до України має здебільшого політичний характер, а сама Україна розглядається, перш за все, як стратегічний плацдарм на європейському континенті.

На шляху України до Європейського Союзу постають певні проблеми. Так, Європейська Комісія і Всесвітній банк провели в Брюсселі конференцію країн-донорів і міжнародних організацій (загальним обсягом - більше 20), що беруть участь у співробітництві з Україною. Критично оцінивши ситуацію в країні і політику макроекономічної стабілізації, що її проводить уряд, учасники конференції підтвердили свою готовність продовжувати фінансову допомогу Україні, але за умови, що її керівництво візьме на себе зобов'язання здійснювати середньострокову програму реформ у галузі державного управління, енергетики, бюджетної і податкової політики, розвитку приватного сектора, реорганізації систем соціального забезпечення та охорони здоров'я.

Це свідчить про бажання євроструктур контролювати економічну ситуацію в Україні, нав'язувати нам своє бачення проблем та шляхи їх вирішення. Але це не означає, що нам треба відмовитися від інтеграції до Євросоюзу. Економічне співробітництво між Україною та Європейським Союзом набирає обертів, і треба підтримувати та розвивати цю тенденцію. В той же час слід усвідомлювати, що разом із позитивними, можливі й негативні наслідки входження в ЄС. Тому національна концепція співпраці з союзом потребує проведення додаткового аналізу.

Торгові можливості і труднощі, що існують між Україною і ЄС, полягають у невідповідності до вимог Угоди про партнерство і співробітництво, яка парафована 23 березня 1994 р.