Немаловажним фактором розвитку малого бізнесу є участь державних органів у створенні сприятливих умов для нього. У даному напрямку держава зробила слідуючі кроки. Наприкінці 1991 р. був заснований Державний комітет зі сприяння малим підприємствам і підприємництву (скасований у 1994 р.). Тоді ж утворений Національний фонд підтримки підприємництва і розвитку конкуренції. У 1993 р. засновується Державний інноваційний фонд і приймається довгострокова програма державної підтримки підприємництва. Яка ефективність мір для розвитку малого бізнесу? Нульова чи мізерно мала, — так випливає з опитувань підприємців і оцінок експертів. У складі місцевих органів влади (обласних, міських, районів міста) існують департаменти, покликані здійснювати державну політику підтримки підприємництва, але через нечисленність персоналу (1—-4 чіл.), відсутності устаткування і фінансових засобів вони займаються тільки підготовкою довідок і допомагають починаючим підприємцям у процедурі реєстрації. У цілому ж відношення місцевої влади до приватного підприємництва усе ще залишається індиферентним, чи приховано негативним. Реальна допомога малому бізнесу на місцях — явище настільки рідке, що про початок позитивних змін у стереотипах поводження маси чиновників говорити не приходиться. Спеціальних консультаційних пунктів, що могли б внести вагомий вклад у справу підтримки підприємців, при місцевих органах державної влади поки немає.

Програма державної підтримки підприємництва за останні роки, по оцінці підприємців, не вийшла за межі папера, на якій вона зафіксована. Для багатомільйонної країни мізерно малі кошти, виділені на реалізацію програми,—250 млрд. крб. на 1993 р., чи 0,02 % ВНП. Але основна причина бездіяльності програми, на нашу думку, полягає у відсутності механізму її реалізації, людей і структур, її виконуючих.

В економічно розвитих країнах велика увага приділяється сфері бізнес-послуг. В інфраструктуру бізнесу прийнято включати сервісні служби для починаючих і діючих підприємців (довідково-інформаційні, консалтингові, навчальні фірми), асоціації і союзи, що допомагають малому бізнесу. В Україні дотепер не створена мережа довідково-інформаційних і консалтингових служб для малих підприємств, хоча процес йде наростаючими темпами. До початку трансформації Україна не мала самостійно діючих сервісних служб. Усі знову створені чи перетворені організації, що намагаються працювати в нинішніх умовах, надають платні послуги, а тому потенційно доступні малому числу бізнесменів і в принципі орієнтовані на солідних клієнтів в особі комерційних структур (банки, біржі, інвестиційні і холдингові компанії, торгові фірми, рекламні агентства, спільні підприємства з іноземним капіталом, філії закордонних фірм і т.п.).

Але можна зробити висновок про те, що при загальній несприятливій обстановці для малого бізнесу рівень розвитку даного сектора економіки значно варіюється по областях (див. табл. 1).

Таблиця 1. Показники розвитку малого бізнесу по областях.

Показник | Київська обл. | Україна | Максимум | Мінімум

Населення (млн. чол.) | 4.5 | 50.6 | 5,3 | 0,9— Чернівецька обл.

Кількість діючих МП і кооперативів | 11221 | 84940 | 11170— Донецька обл. | 1013— Чернівецька обл.

Розподіл числа МП і кооперативів (тис. чол.) | 159,3 | 1231 | 156,5— Донецька обл. | 12.1— Чернігівська обл.

Частка працездатного населення, зайнятого в МП і кооперативах(тис. чол.) | 6.6— Київ,

4,8-область | 4,3 | 6,9— Харківська обл. | 1,8— Чернігівська обл.

Кількість МП і кооперативів на 10 тис. чол. | 32,9-Київ.12,7-область | 16,4 | 26,4-Харківська обл. | 7,0-Вінницька обл.

Частка в сумарному виторзі МП України (%) | 11,8-Київ, 5,5-область | 100 | 13,3— Донецька обл. | 0,7— Закарпатська обл.

Середній виторг на 1 МП (млн. крб 1996 р.) | 252-Київ, 423-область | 216 | 344-Запорізька обл. | 95-Закарпатська обл.

Дані таблиці 1 демонструють не найбільшу різницю в показниках розвитку малого бізнесу між областями України. Цей факт дозволяє зробити висновок про те, що при тих самих законах, правилах оподатковування й інших факторів, віднесених нами до групи базисних, котрі діють на всій території країни, різниця в рівні розвитку малого бізнесу в окремих областях може досягати двох-, триразової амплітуди. І цю різницю варто віднести на рахунок дії інших факторів — доповнюючих і внутрішніх.

Друге розходження, внутрішньообласної властивості, існує між обласними центрами й іншими населеними пунктами даної області. Це розходження ще більш контрастне, ніж перше, особливо в областях-аутсайдерах. У більшості районних і більш дрібних населених пунктів початківець і діючий бізнесмен позбавлений якого-небудь сервісу: немає ні довідково-інформаційних, ні юридичних, ні аудиторських, ні консалтингових, ні навчальних служб. Через слабку комунікаційну оснащеність (телефон, факс, електронна пошта, комп'ютерні мережі) і транспортних труднощів периферійні підприємці знаходяться в інформаційному вакуумі.

Зі сказаного випливає, що зусилля по створенню середовища для розвитку малого бізнесу в Україні бажано направляти диференційовано, із пріоритетами для менш забезпечених міст і регіонів. Ті міста і регіони, де вже утворилося підприємницьке середовище, мають кращі умови для підприємництва і мають у своєму розпорядженні потенціал (критичну масу) для саморозвитку. Якщо надалі більш активно допомагати саме цим містам і регіонам, то ще більше збільшиться розрив між лідерами й аутсайдерами. Можлива, щоправда, і альтернативна стратегія, коли підтримують уже просунуті регіони, а через них розширюється зона охоплення.

Фахівці з перехідної економіки виділяють чотири фази становлення сектора малого і середнього бізнесу: зародження; бурхливий ріст; насичення; саморегуляція з відповідними структурними перетвореннями. Такі країни, як Польща Чехія, Угорщина, досягли четвертої фази; Словаччина, Словенія, країни Балтії наближаються до третьої фази; Румунія, Болгарія, Албанія, Росія знаходяться на різних ділянках другої фази. За усередненими оцінками, перша фаза займає 1 рік, друга — 2—3 роки, третя — менше року. Звідси випливає, що якби процеси