прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний і активний пошук заходів для залучення в підприємницький процес нових економічних агентів (нерідко така цілеспрямована діяльність держави викликає "вибух" підприємницької активності і приводить до "буму" підприємництва).

Які ж функції держави як прискорювача підприємницького процесу?

По-перше, держава бере на себе освітні функції, тобто функції по професійній підготовці і вихованню підприємницьких кадрів

По-друге, держава підтримує у фінансовому відношенні тільки но вступивших чи вступаючих у сферу ділової активності підприємців.

По-третє, держава звичайно бере на себе функції створення для підприємців необхідної підприємницької інфраструктури.

Найманий робітник як реалізатор ідей підприємця також відноситься до групи суб'єктів підприємницького процесу. Саме від нього залежить ефективність і якість реалізації підприємницької ідеї.

Відомо, що кожному економічному суб'єкту властиві свої власні інтереси. Що стосується підприємця і найманого робітника, то частина їхніх планів збігається (чим вище прибуток, тим вище заробітна плата), а частина носить полярно протилежний характер (підприємець не зацікавлений у високій оплаті праці, а найманий робітник зацікавлений). У таких випадках сторони змушені йти на пошук компромісних варіантів, що, узагалі ж, і складає основу взаємин цих двох суб'єктів підприємницького процесу.

У рамках таких взаємин підприємець позначає для себе визначені проблеми у своїй повсякденній діяльності і намагається дозволити їх з найбільшим ефектом. Які ж це проблеми?

Насамперед, підбір кадрів потрібної спеціалізації і необхідного рівня кваліфікації. Ця проблема вирішується двома можливими шляхами:*

підготовка таких кадрів на власній інформаційній і фінансовій базі (але такий шлях не завжди ефективний по зрозумілих причинах);*

залучення кадрів, зайнятих в інших підприємницьких чи виробничих структурах, для чого потрібно створення для працівників кращих, більш привабливих .

Іншою проблемою виступає необхідність залучення найманого робітника в інтерес підприємницької структури. При цьому розрізняють дві форми:*

залучення найманого робітника у виробничий інтерес підприємницької структури;*

залучення найманого робітника в комерційний інтерес фірми.

Перша форма властива європейській системі організації праці, коли кожен найманий робітник точно знає свої виробничі функції і виконує їх із властивою йому вмілістю.

Друга форма характерна для японо-американської системи організації праці, коли кожен найманий робітник зацікавлений не тільки в належному виконанні своїх виробничих функцій, але і стурбований загальним результатом діяльності підприємницької структури. Ця форма залучення працівника є, звичайно, більш ефективною в порівнянні з першою і найбільш привабливою як з погляду підприємця, так і з погляду суспільства.

Форма залучення найманого робітника в інтерес підприємницької структури залежить від використовуваної підприємцем системи оплати праці. На сьогоднішній розрізняють наступні:

Правда, усі ці форми оплати праці сприяють залученню працівника лише у виробничий (але не в комерційний) інтерес фірми. Для працівника в такій ситуації головне — виконати належним чином свої обов'язки а який буде загальний результат діяльності фірми, підприємства, колективу, для нього не так важливо.

Для залучення працівника в комерційний інтерес фірми важливо створити таку ситуацію, коли працівник одночасно буде зацікавлений як у своїх особистих результатах, так і в результатах колективної діяльності. Такий двоякий інтерес працівника можна стимулювати тільки одним-єдиним засобом — установленням прийнятного рівня заробітної плати.

3. Види підприємницької діяльності.

Підприємництво як особлива форма економічної активності може здійснюватися як у державному, так і в приватному секторі економіки. Відповідно до цього розрізняють: а) підприємництво державне; б) підприємництво частка.

Державне підприємництво є форма здійснення економічної активності від імені підприємства, заснованого: а) державними органами керування, що уповноважені (відповідно до чинного законодавства) керувати державним майном (державне підприємство), або б) органами місцевого самоврядування (муніципальне підприємство). Власність такого роду підприємств є форма відокремлення частини державного чи муніципального майна, частини бюджетних засобів, інших джерел. Важливою характеристикою таких підприємств виступає та обставина, що вони відповідають за своїми обов'язками тільки майном, що знаходиться в їхній власності (ні держава не відповідає по їх зобов'язаннях, ні вони самі не відповідають по зобов'язаннях держави).

Приватне підприємництво є форма здійснення економічної активності від імені підприємства (якщо воно зареєстровано в якості такого) чи підприємця (якщо така діяльність здійснюється без наймання робочої сили, у формі індивідуальної трудової діяльності).

Звичайно, кожний з цих видів — державне і приватне підприємництво — має свої відмітні ознаки, але основні принципи їхнього здійснення багато в чому збігаються. І в тому і в іншому випадку здійснення такої діяльності припускає ініціативність, відповідальність, інноваційний підхід, прагнення до максимізації прибутку. Схожою є і типологія обох видів підприємництва.

У залежності від змісту підприємництва як форми ініціативної діяльності, спрямованої на витяг прибутку (підприємницького доходу) і її зв'язку з основними стадіями відтворювального процесу розрізняють різні види підприємництва: виробниче, комерційне, фінансове, посередницьке, страхове.

Підприємництво називається виробничим, якщо сам підприємець безпосереднім образом, використовуючи як фактори знаряддя і предмети праці, робить продукцію, товари, послуги, роботи, інформацію, духовні цінності для наступного продажу споживачам, покупцям, торговим організаціям. У такий спосіб функція виробництва в цьому виді підприємництва - основна, визначальна.

Підприємницька діяльність, зв'язана з безпосереднім виробництвом товарів, може носити:

1)традиціоналістичний характер (традиціоналістське підприємництво),

2) інноваційний характер (інноваційна підприємницька діяльність, інноваційне підприємництво).

Підприємництво в сфері безпосереднього виробництва товарів може, таким чином, орієнтуватися на виробництво і постачання на ринок традиційних чи інноваційних товарів. Практика підприємницької діяльності в будь-якій її формі містить у собі інноваційний процес. Розподіл типів, що приводиться вище, підприємницької діяльності ґрунтується на переконанні, що виробництво і постачання на ринок традиційних товарів здійснюється