3) нестабільність. Вільне коливання валютних курсів може впли-вати дестабілізуюче на внутрішню економіку. Значні коливан-ня курсу можуть викликати депресію в галузях, що виробля-ють товари на експорт. Якщо курс гривні падатиме, з'являться інфляційні тенденції, збільшиться експорт, піднімуться ціни на імпорт. Якщо курс гривні зросте, скоротиться експорт, збіль-шиться імпорт, може виникнути безробіття, знизиться інфля-ція.

Фіксовані валютні курси встановлюються деякими країнами з ме-тою усунення недоліків системи гнучких курсів. При зміні попиту й пропозиції держава для стабілізації закріпленого нею курсу валюти повинна прямо чи побічно втручатися в функціонування валютного ринку. Існує кілька способів такого втручання:

1. Використання валютних резервів. Для цього держава шляхом переговорів з МВФ обговорює розмір стабілізаційного фонду для підтримки курсу національної валюти. МВФ рекомендує також валютний коридор, коли курс валюти може змінюватися в установлених межах.

2. Уведення прямого контролю за торговими й фінансовими потоками. Зокрема, можна скоротити імпорт шляхом уведення мита або квот, субсидування деяких експортних товарів. Го-ловна проблема, яка виникає при цьому, полягає в тому, що скорочується обсяг світової торгівлі, деформується її структура.

3. Валютний контроль: раціонування. Уряд може висунути вимо-гу про продаж йому всієї валюти, отриманої експортером. Пі-сля цього він, у свою чергу, розподіляє, або раціонує, цей не-великий запас валюти між різними імпортерами, яким вона потрібна. Таким чином обмежується розмір імпорту. Негатив-ним наслідком такого контролю є порушення зв'язків, які склалися, дискримінація окремих імпортерів.

4. Деякі заходи внутрішнього макроекономічного регулювання, наприклад податкова й грошова політика, за яких усувається нестача валюти, обмежується попит на імпортні товари та ін.

Загалом система регульованих національними банками плаваю-чих валютних курсів (з метою недопущення різних стрибків) визна-на як переважна в налагодженні раціональних міжнародних зв'язків.

Організація міжнародної торгівлі відіграє суттєву роль у вирішен-ні центрального питання економічного життя: ідо виробляти, скільки й для кого? Часткову відповідь на це запитання ми дали раніше.

Зовнішньоекономічна діяльність передбачає співробітництво кра-їн, які значно різняться національною вартістю продукції, станом платіжних балансів, фінансово-бюджетних та грошово-кредитних систем. Конкретні форми й засоби державного регулювання засто-совуються в процесі здійснення зовнішньоекономічної політики. Основні типи зовнішньоторговельної політики — протекціонізм та політика вільної торгівлі.

Політика вільної торгівлі передбачає ліквідацію будь-яких пе-решкод щодо надходження в країну іноземних товарів, проте ніко-ли не вдавалося проводити її на практиці. Прихильники цієї політи-ки — країни, які здатні перемагати в конкурентній боротьбі.

Завдяки вільній торгівлі, яка базується на принципі порівнянних витрат, світова економіка може досягти більш ефективного викори-стання ресурсів і вищого рівня добробуту. Але попри докази на користь вільної міжнародної торгівлі ще й досі існує практика про-текціонізму.

Протекціонізм — державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземних конкурентів шляхом використання спеціальних захо-дів щодо зниження конкурентоспроможності іноземних товарів. У цьому випадку реально національне виробництво, захищене від іноземної конкуренції, може опинитися під загрозою виникнення застійних явищ.

Існують такі протекціоністські заходи:

а) система протекціоністських мит, які призначені для захисту вітчизняних товаровиробників, а також забезпечення бюджету додатковими надходженнями від податків;

б) уведення квот на імпорт, які обмежують його понад визначену кількість;

в) нетарифні бар'єри, до яких належить система ліцензування (вимоги від імпортера отримання ліцензій), заборона імпорту певних товарів. Наприклад, Великобританія заборонила ім-порт вугілля, Норвегія до 1984 р. забороняла імпорт продо-вольства з метою збереження національної галузі.

Чим зазвичай викликано обмеження імпорту, які аргументи вису-ваються на підтримку використання обмежень зовнішньої торгівлі? По-перше, це захист галузей, пов'язаних з національною обороною; по-друге, захист сільського господарства; по-третє — захист більш багатих країн від напливу дешевої робочої сили й вироблених нею товарів. У той же час застосування тарифів, квот та інших бар'єрів робить імпортні товари й послуги дорожчими, що відбивається на рівні життя населення.

До важливих важелів державного регулювання зовнішньоеконо-мічної діяльності належить і регулювання міжнародної міграції ро-бочої сили, тобто переміщення працездатного населення, зумовле-ного економічними причинами. Обсяг міграційних потоків регулю-ється з урахуванням професійного, вікового та соціального складу іноземної робочої сили. Міграційні потоки поділяються на малокваліфікованих та кваліфікованих спеціалістів.

Статус іноземних працівників установлюється державою. Він, як правило, узгоджується з нормативними актами Міжнародної органі-зації праці та закріплюється регіональними чи двосторонніми уго-дами (у 1994 р. така двостороння угода укладена між Україною й Польщею). У країнах Європейського союзу відбувається вільний рух робочої сили в його межах.

В умовах переходу економіки до ринкових відносин на зовніш-ньоекономічну діяльність покладаються особливі завдання. Для Ук-раїни першочерговим завданням у галузі зовнішньоекономічних зв'язків стає інтеграція у світову економіку.

2. СПЕЦИФІКА ПЛАНУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою зов-нішньоекономічну діяльність. План зовнішньоекономічної діяльнос-ті включає в себе: міжнародну торгівлю товарами й послугами;

міжнародний рух капіталу й зарубіжних інвестицій; міжнародні ва-лютно-фінансові й кредитні відносини; міжнародний поділ праці; міжнародну міграцію робочої сили; міжнародну економічну інтегра-цію.

Зовнішньоекономічна діяльність ґрунтується на економіці окре-мих держав або світовій економіці й значною мірою залежить від них.

Основними завданнями плану є: а) поглиблення ступеня міжна-родного розподілу праці у світовому господарстві; б) зростання масштабів і якісних змін характеру традиційної міжнародної торгів-лі готовою продукцією — з чисто комерційної вона перетворилася багато в чому на засіб безпосереднього обслуговування національ-них виробничих процесів; в) інтенсифікація міграції капіталів; г) швидкий обмін науково-технічними знаннями й розвиток сфери послуг; д) збільшення масштабів міграції робочої сили; е) приско-рення й розширення процесів інтеграції економік країн і регіонів.

Ця діяльність знаходить своє відображення, у першу чергу, в