Макроструктурні зрушення в українській економіці у контексті інтеграційних процесів
З часу здобуття Україною державної незалежності в економіці країни відбулися докорінні зміни, спрямовані на становлення ринкової системи господарювання. Проте більш ніж одинадцять років ринково спрямованої трансформації принесли дуже скромні результати, коли йдеться про нарощування економічного потенціалу держави, зростання її міжнародної конкурентоспроможності, здатність вирішувати базові соціальні питання. Натомість у багатьох аспектах відбулася руйнація створеного в минулі часи потенціалу розвитку. Надзвичайно складний шлях українських реформ багато в чому визначається помилками у стратегії ринкових перетворень, які призвели до серйозних структурних диспропорцій, що можуть істотно стримувати розвиток країни в майбутньому.
Тільки грунтовний аналіз допущених прорахунків та їхніх наслідків дасть змогу точно ідентифікувати найважливіші структурні проблеми, що підлягають пріоритетному вирішенню в Україні. Цій меті присвячене спільне дослідження Центру Разумкова та Інституту стратегічних досліджень Міжнародного фонду «Центр розвитку демократії» в м. Кракові, проведене за підтримки Польсько-Американсько-Української ініціативи про співпрацю (ПАУСІ). Основні його результати були презентовані у травні ц.р. під час міжнародної конференції «Макроекономічна структурна політика та ринкова трансформація: досвід Польщі та України».
Структурні проблеми економіки України у дзеркалі світового господарства
У процесі ринково спрямованих реформ у нашій державі сформувалася модель економічного розвитку, що характеризується дуже високим рівнем відкритості економіки щодо зовнішньої торгівлі: обсяг експорту відносно ВВП країни останніми роками коливається в діапазоні 54—62%. У цьому сенсі економіка України на сьогодні більш ніж удвічі відкритіша до зовнішнього світу, ніж середньостатистична, значно більш відкрита, ніж економіки розвинених європейських країн — членів ЄС чи порівнянна з нею (за масштабами та загальною структурою) економіка Польщі. Водночас наявний асиметрично низький рівень залежності економіки України від світових потоків капіталу (див. табл.1).
При майже вдвічі вищій за середній рівень по ЄС експортній квоті ВВП Україна має лише близько 5% від середнього рівня ЄС експорту на душу населення. А рівень прямих іноземних інвестицій на душу населення й узагалі мізерний: 2000 року — 0,6%, 2001-го — 1,9 % від середнього рівня ЄС.
Таким чином спостерігаємо істотний дисбаланс між розвитком зовнішньої торгівлі та розвитком внутрішнього ринку України. Результат цього дисбалансу — надмірна зовнішньоторговельна залежність економіки при невисокому потенціалі залучення інвестицій, а отже й проблематичність, за збереження існуючих структурних пропорцій, забезпечення високих темпів розвитку економіки на тривалу перспективу.
На практиці такий тип політики є, швидше, не результатом свідомого вибору, а спонтанним результатом дії ряду об’єктивних чинників, серед яких найважливішу роль відіграють:—
обмеженість внутрішнього попиту внаслідок збідніння широких верств населення та масштабного знищення заощаджень дореформених років. Як наслідок — вузькість внутрішнього ринку, який, попри досить велику чисельність населення, формує невеликий обсяг платоспроможного попиту. За таких умов експорт стає гіпертрофовано значним чинником економічного зростання, що не є нормально як з погляду економічної безпеки країни, так і з погляду перспектив розширення впливу країни на світогосподарські процеси. Вузькість ринку не створює належних стимулів для інвестування в країні (з боку як вітчизняних, так й іноземних інвесторів).—
несприятливість інвестиційного клімату через незавершеність ринково спрямованих інституційних перетворень, високий рівень довільного втручання державних органів та посадових осіб у господарську діяльність та корумпованість, нерозвиненість ринкової інфраструктури. Поруч із вузькістю внутрішнього ринку, це відвертає від країни основні потоки капіталів.
У процесі подальшого розвитку для України вкрай важливо виправити два вищеназваних фундаментальних недоліки. Це сприятиме коригуванню типу політики щодо включення в процес глобалізації економіки. В майбутньому така політика може характеризуватися наступними основними рисами:—
при збереженні значної ролі зовнішньої торгівлі, у процесі відтворення ВВП має відбуватися деяке зниження показника залежності ВВП від неї — що відображатиме реалізацію пріоритету розвитку внутрішнього ринку. Така парадигма розвитку зовсім не суперечить курсу країни на економічну відкритість, рівень якої, навпаки, у функціональному плані (з погляду відкритого характеру зовнішньоторговельного режиму країни) після приєднання до СОТ має зрости. Йдеться про прискорений розвиток внутрішнього попиту і пропозиції, порівняно із зовнішнім попитом та пропозицією. Причому цей процес стимулюватиметься не тільки внутрішніми причинами, а й зовнішньою — уповільненою динамікою світового господарства, особливо в групі найбільш розвинених країн;—
інтенсифікація процесу внутрішнього та зовнішнього інвестування економіки країни — при значному посиленні ролі прямих іноземних інвестицій у розвитку української економіки. У міру того, як ліквідовуватиметься обмеженість внутрішнього попиту, іноземні вкладення все більше спрямовуватимуться не в експортоорієнтовані галузі, а в галузі, що забезпечують дедалі вищі потреби внутрішнього ринку, який ставатиме дедалі інтегрованішим у структуру глобальних ринків.
На сьогодні процес включення України у світове господарство супроводжується формуванням несприятливої структури експорту, а отже й малоперспективної моделі міжнародної спеціалізації. Основні її риси пов’язані з тим, що Україна концентрується на постачанні на міжнародні ринки товарів і послуг (харчові продукти, руди, метали, передусім чорні, транспортні послуги), які є відносно малодинамічними і мають тенденцію до зменшення їх частки у глобальному продажу товарів та послуг. Водночас це ринки, де панує жорстка цінова конкуренція і де цінові переваги можуть дуже швидко переходити до інших країн, особливо при застосуванні до якоїсь країни обмежувальних, дискримінаційних торгово-економічних заходів. Консервація нинішньої структури українського експорту безперспективна, з огляду на те, що головні експортери потребують докорінної реструктуризації виробництва. Водночас украй мізерні поставки на високодинамічні ринки, які визначають перспективи світової економіки (офісне та телекомунікаційне обладнання, інші комерційні послуги), — себто на ринки, що відзначаються насамперед неціновими формами конкуренції і підвищеною стабільністю конкурентних переваг