Перехід до ринкової системи в Україні супроводжується значними спонтанними зрушеннями в галузевій структурі економіки. Найвиразніше вони проявилися в зниженні частки галузей, що виробляють товари, — з 70,1% у 1990 році до 53,4% у 2000-му, та зростанні частки галузей, що надають послуги, — з 29,5 до 47,8%. Хоча загалом цей процес перерозподілу часток секторів виробництва товарів та послуг на користь останніх відповідає світовим тенденціям і має позитивну спрямованість.

Водночас у процесі ринкових перетворень в Україні сформувалася протекціоністська модель економічного розвитку, з характерними ознаками надмірної концентрації ресурсів у загальнодержавному секторі, вибірковою підтримкою окремих привілейованих підприємств. Вона стала визначальним чинником несприятливих структурних економічних зрушень.

На початку та в середині 1990-х років відбувся значний інфляційний перерозподіл доходів, а отже, й сталися різкі викривлення в розподілі доходів на користь сектора загальнодержавного управління та фінансових корпорацій за рахунок домогосподарств і нефінансових корпорацій. Лише з 1997-го розпочалася поступова гармонізація, позиції підприємств і населення у розподілі доходів посилилися (що й стало основою для відновлення економічного зростання наприкінці 1990-х). Однак цей поворот нестабільний, залежить від кон’юнктурних політичних чинників і загалом досі не веде до формування раціональної макроекономічної структури.

Торішня тенденція до надмірної концентрації доходів у секторі домогосподарств, за умови відсутності компенсуючого припливу прямих іноземних інвестицій, посилення диференціації доходів населення, високих відсоткових депозитних і кредитних ставок, низької частки довгостроково кредитування у кредитному портфелі банків, привела до тимчасового розширення споживчого ринку, але водночас — до скорочення темпів інвестування реального сектора економіки. Нинішнього року маємо зворотний процес: темпи споживчих витрат гальмуються, а інвестицій — зростають внаслідок перерозподілу доходів на користь нефінансових корпорацій, але вже наступного виборчого року можна очікувати на протилежне, з повторенням тенденцій 2002-го. Процесам оптимізації макроструктурних пропорцій і включення ринкових механізмів перетікання фінансових ресурсів у сфери пріоритетного розвитку перешкоджають збереження численних преференцій і недосконалість законодавства. Вони дозволяють привілейованому колу підприємців концентрувати непропорційно великі доходи.

Величезні викривлення в інституційних засадах економічного розвитку та структурі доходів основних секторів стали сприятливим середовищем для посилення негативних тенденцій у розвитку галузевої структури економіки. Особливу стурбованість викликає поглиблення деформацій у структурі промисловості, прискорений розвиток її низькотехнологічних (за винятком машинобудування) галузей із застосуванням переважно старих технологій шляхом підвищення рівня використання наявних потужностей. Так, за період 1990—2000 років у структурі виробництва промислової продукції зросла частка чорної металургії — з 11,0 до 27,4%, електроенергетики — з 3,2 до 12,2%, паливної промисловості — з 5,7 до 10,1%. Водночас знизилася частка харчової промисловості — з 18,6 до 17,4%, легкої промисловості — з 10,8 до 1,6%, а машинобудування та металообробки — з 30,5 до 13,2%.

Особливо слід звернути увагу на переважну концентрацію обробної промисловості України на випуску низькотехнологічних виробів. Так, у 2001 році на групу галузей, які, за методологією ОЕСР, належать до високотехнологічних, припадало лише 4,5% випуску продукції, 5,8% зайнятих та 4,0% здійснених інвестицій. Для групи середньо високотехнологічних виробництв ці показники становили, відповідно, 20,0, 30,7 та 18,8%, тоді як на середньо низькотехнологічні та низькотехнологічні — 75,4% випуску, 62,8% зайнятих та 77,2% інвестицій. Особливо вражає останній показник. Він свідчить, що процес закріплення за Україною низькотехнологічних сфер виробництва наростатиме і найближчими роками, попри всі розмови про інноваційний шлях розвитку.

Дуже небезпечним явищем, з огляду на потреби розвитку людського капіталу країни, є зниження в структурі економічних потоків ролі науки та наукового обслуговування (їхня частка в галузевій структурі валової доданої вартості у період 1990—2000 років знизилася, відповідно, з 2,1 до 1,1%), а також культури та мистецтва. Україна значно відстає у створенні галузей ринкової інфраструктури.

Під час переходу до ринкової системи був брутально порушений принцип зумовленості здійснення прогресивних структурних перетворень повномасштабним включенням у реформи соціального капіталу, внаслідок чого безпрецедентно зросли масштаби бідності та рівні соціального розшарування. За офіційно визначеними критеріями, до категорії бідних, за підсумками 2002 року, належить 27,9% населення України, а до злиденних — 15,0%. За даними соціологічного опитування, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова, 50,5% громадян взагалі не мають заощаджень, для 23,3 — заощаджень вистачить лише на один місяць існування, ще для 11,1% — не більше ніж на півроку. 89,5% громадян України мають предмети тривалого користування, придбані ще до 1991 року. Все це вказує на дуже обмежений платоспроможний попит, що підриває перспективи стабільного розвитку та подальші ринково спрямовані структурні реформи.

Отож завдання очевидне: необхідно, аби економічна політика України була спрямована насамперед на створення як державних, так і суто ринкових інститутів, що сприяють генерації та поширенню інновацій, а також формуванню визначального фактору сучасної конкурентоспроможності — людського капіталу. Вона повинна бути спрямована на створення рівноправних умов для підвищення міжнародної конкурентоспроможності українських фірм і компаній у відкритому конкурентному середовищі.

Пріоритети структурної політики України

Виходячи з розуміння того, що бажаний позитивний ефект залежатиме не лише від заходів власне у сфері макроекономічної структурної політики, а й насамперед від системності дій у різних сферах економічної політики, колектив експертів Центру Разумкова (у дослідженнях цієї проблеми активну участь взяли провідні фахівці Інституту економічного прогнозування НАН України — Б.Кваснюк, А.Ревенко, Т.Шинкоренко та ін.), визначив комплекс необхідних заходів за наведеними далі напрямами.

У сфері власне макроекономічної структурної політики: —

провести ревізію існуючих державних програм розвитку окремих видів діяльності, територій, інфраструктурних об’єктів з метою оцінки доцільності їх подальшої реалізації та наявності належного фінансового