до інфляції.
Існує три способи фінансування бюджетного дефіциту
(Dg - D ):
- шляхом збільшення кількості грошей високої ефек-
тивності ((Mh - Mh ) > 0, тобто емісія);
- шляхом збільшення облігацій казначейства у населення
((Dp - Dp ) > 0);
- шляхом скорочення валютних резервів Центрального банку
((E(Bc - Bc )) < 0);
Dg - D = (Mh - Mh ) + (Dp - Dp ) + (E(Bc - Bc ))
Таким чином для покриття бюджетного дефіциту держава мо-
же друкувати гроші, робити позики або витрачати свої валютні
резерви.
У країнах з високою інфляцією населення, як правило, не
купує нових державних боргових зобов"язань, валютні резерви
Центрального банку вичерпані, тому держава фінансує дефіцит
бюджету шляхом емісії.
5. Основною метою грошово-кредитного регулювання є досяг-
ненн загального рівня виробництва, що характеризується повною
зайнятістю і відсутністю інфляції. Кредитно-грошова політика
полягає в зміні пропозиції грошей з метою стабілізації сукуп-
ного обсягу виробництва, зайнятості і рівня цін. Під час еко-
номічного спаду кредитно-грошова політика полягає у
збільшенні грошової пропозиції для стимулювання витрат, а під
час інфляції, навпаки, - в обмеженні пропозиції грошей для
обмеження витрат.
Отже, грошово-кредитне регулювання має антиінфляційне
спрямування і є виразом монетарної політики.
Виділяючи країни по степені і типу державного втручання в економіку перш за все цікаво які економічні наслідки при різних формах державного втручання. Наприклад, в одних випадках такого втручання може сприяти підвищенню економічної ефективності (японська і німецька моделі), в інших випадках (модель третього світу) – зниження ефективності і збільшення нерівності в доходах. В останньому випадку регулювання суттєво обмежує внутрішню конкуренцію, а протекціоністські міри закривають економіку від міжнародної конкуренції, підтримуючи тим самим утворення монопольної влади. Разом з тим державне втручання, яке спостерігається в скандінавській моделі, може знизити безробіття, забезпечити основні потреби всіх громадян, зменшити забруднення навколишнього середовища,сприяти утворенню достатньо егалітарного (зрівняльного) суспільства. Але в той же час в цій моделі також буде виникати проблема вибору між ростом видатків в державному секторі і економічною ефективністю. Це буде відбуватися недивлячись на те, що в цілому функціонування економіки може бути задовільним при дотриманні основних умов макроекономічної стабільності. Степінь розуміння студентаи наслідків державного втручання буде залежити від їх знань макроекономічних і мікроекономічних принципів принципів, включаючи розуміння недоліків ринку, вплив зовнішніх ефектів і раціональний розподіл товарів і послуг.
Посилення контролю держави над грошовою і кредитною сис-
темами визначається тим, що їй належить центральний банк
країни, який володіє монопольним правом емісії грошей і регу-
лювання їх кількості. Тим самим забезпечується можливість ви-
користання кредитно-грошової системи для впливу на банківські
операції як підприємців, так і всього населення.
Найважливішими інструментами грошово-кредитної політики
є регулювання грошової маси і рівня банківського проценту.
Перше забезпечується так званими операціями на відкритому
ринку і резервною нормою покриття комерційних банків, друге -
обліковою процентною ставкою. Зрештою, і через рівень
банківського проценту регулюється грошова маса.
Операції на відкритому ринку дозволяють регулювати гро-
шову емісію, насамперед готівки. Під названим терміном хо-
ваються купівля і продаж державних облігацій на відкритому
ринку.
Для збільшення кількості грошей в обігу і стимулювання
підприємницької діяльності центральний банк починає скупову-
вати облігації державної позики у комерційних банків і насе-
лення. Коли виникає потреба зменшити грошову масу і тим самим
стримати ділову активність, центральний банк починає активно
продавати державні цінні папери. Таким чином, через відкритий
ринок цінних паперів регулюється кількість грошей в обігу.
Облігації державної позики випускаються в обіг і для
вирівнювання дефіцитного державного бюджету. Продаючи
облігації, держава стає боржником, виплачуючи по них
відповідний процентний доход.
Що змушує комерційні банки і населення йти на купівлю
державних цінних паперів або продавати їх? Справа у тому, що
ціна (курс) облігації і процентні виплати на неї визначаються
попитом і пропозицією на ринку облігацій і знаходяться в
оберненій залежності: коли зростає пропозиція облігацій
(центральний банк випускає їх на ринок), їх курс падає, а
процентний доходж на них зростає (держава підвищує рівень
процентної ставки), що спонукає банки і населення купувати
облігації; коли ж зростає попит на них (держава скуповує свої
облігації), ситуація змінюється - курс облігації зростає, а
процентний доход на них зменшується, що й спонукає тримачів
облігацій їх продавати.
Через продаж і купівлю своїх облігацій держава частково
регулює й безготівкову грошову масу, але все ж основним мето-
дом регулювання останньої є зміна обов"язкової резервної нор-
ми покриття, яку центральний банк встановлює для комерційних
банків.
Основна маса безготівкових грошових засобів зосеред-
жується на поточних (чекових) банківських рахунках. Щоб вида-
ти засоби, які зберігаються на поточних рахунках, в чековий
кредит (здійснити чекову емісію), банк повинен мати відпов-
ідний резерв для покриття даного кредиту. Визначену частку
зобов"язань по вкладах, які комерційний банк повинен тримати
в резерві, називають обов'язковою резервною нормою покриття.
Вона визначається за формулою:
Обов'язкові резерви комерційного банку
Резервна норма = -------------------------------------- * 100
Сума поточних вкладів
Тобто, якщо комерційний банк має поточних вкладів на су-
му 2 млн. дол., а центральний банк встановив резервну норму
на рівні 20%, то комерційний банк зобов'язаний тримати в ре-
зерві 400 тис. дол. (20% від 2 млн. дол.). Обов'язкові резер-
ви комерційних банків розміщуються в центральному банку; вони
завжди часткові, адже резервна норма, як правило, складає
10-20% від суми поточних вкладів.
Уся сума поточних вкладів комерційних банків утворює
фактичні резерви, а різниця між фактичними і обов'язковими
резервами - надлишкові резерви, які і застосовуються для кре-
дитної емісії (випуску в обіг безготівкових чекових грошей).
Кожен комерційний банк визначає обсяг кредитної емісії, вихо-
дячи із суми надлишкових резервів.
Проте центральний банк регулює й суму надлишкових ре-
зервів через випуск державних цінних паперів (облігацій).
Якщо комерційний банк скуповує державні облігації, він вико-
ристовує для цього свої надлишкові резерви, зменшуючи, таким
чином, можливості кредитної емісії.
В цілому по країні кредитна емісія має чітко окреслені
межі,