РЕФЕРАТ

на тему:

Американський неолібералізм. Монетаризм.

Київ 1999

Зміст:

Вступ | 3

Висновки | 12

Список використаної літератури

Вступ

Монополізація економіки, виникнення державно-монополістичної форми власності, усесвітня економічна криза 20 - 30-х рр. Поставили під сумнів основні постулати ортодоксального неокласицизму. У цей час формується теорія неолібералізму - течії в неокласичному вченні, що означає можливість часткового, обмеженого впливу держави на економіку. Це свідчить про пристосування ідей лібералізму до нової дійсності, та про початок нового етапу його розвитку.

1. Неолібералізм.

1938 р. в Парижі відбулася перша Міжнародна конференція (колоквіум Уолтера Ліпмана), на якій було сформульовано теоретичні засади неолібералізму.

Неолібералізм - напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи. Ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб'єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв'язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставляться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку.

Неолібералізм репрезентований багатьма школами, що з них найвідомішими є лондонська (Ф. Хайєк), чиказька (М. Фрідмен), фрейбурзька (В. Ойкен та Л. Ерхард), паризька (М. Алле).

Американський неолібералізм. Кейнсіанський варіант управління економікою методом грошової емісії та бюджетного дефіциту хоч і сприяв швидкому економічному зростанню, але не міг забезпечити безкризового розвитку, повної зайнятості, подолання інфляції. Задовго до початку 70-х рр., коли світ зазнав чергової глобальної кризи, представники неокласичної школи прогнозування її. Вони доводили, що "Велика депресія" 1929-1933 рр. Була не результатом вільного підприємництва, як стверджував Кейнс, а наслідком провалів у тій сфері діяльності, за яку були відповідальні уряди: грошова політика (емісія грошей) та надмірні держані витрати, що призвели до розладу фінансової системи, до кризи, інфляції і безробіття.

На підставі свого переконання, що цикли мають грошовий характер, неокласики пропонували обмежити державне регулювання економіки контролюванням грошової маси, емісії грошей, кількості грошей в обігу і запасах, а також забезпечити збалансування державного бюджету та встановити високий банківський процент. На думку представників неоліберальної опозиції кейнсіанство, контроль за грошовою масою має підпорядковуватись основному закону грошового обігу. В основі його дії лежить кількісна теорія грошей, започаткована А. Смітом і остаточно сформульована Д. Рікардо.

2. Монетаризм.

Поєднання підходів і монетарної концепції державного регулювання характеризувало особливий напрям неоліберальної школи, що згодом отримав назву монетаризму.

Значний вплив на формування монетаризму справили теорії американських економістів 20 - 40-х рр. Г. Саймонса, І. Фішера, Ф. Найта. Та особливого поширення монетаризм як варіант неолібералізму набув у США наприкінці 40-х - початку 50-х рр. Він став реакцією на тривале ігнорування економічною наукою грошових факторів і їхнього впливу на розвиток інфляційних процесів.

Цей період характеризувався виникненням низки монетарних те-орій, що пояснювали природу циклічного розвитку та пропонували монетарні рецепти стабілізації. Але найбільш обгрунтованою та пе-реконливою була теорія чиказької («нової монетаристської») школи М.Фрідмена.

Позитивний внесок монетаризму в економічну теорію, і передов-сім в теорію грошей, полягав у ретельному дослідженні механізму зворотного впливу грошового світу на товарний світ, монетарних інструментів і монетарної (грошової, валютної) політики на розви-ток економіки. Монетарні концепції стали основою грошово-кредитної політики, яка нині є найважливішим важелем державного регулювання.

Мілтон Фрідмен (1912) народився у Брукліні в сім'ї вихідців з України. 1932 року закінчує навчання в університеті Ратгерса, де опанував дві науки —математику та економіку. Його вчителями з економічних дисциплін були лауреати Нобелівської премії — С. Кузнєц та Дж. Стіглер, а також майбутній президент Федеральної резервної системи США А. Бьорнс. Це сприяло формуванню ін-тересів Фрідмена і вплинуло на його рішення про продовження вивчення економічних дисциплін. Він вступає до Чиказького уні-верситету, де 1933 р. отримує ступінь магістра. Великий вплив на формування неокласичних поглядів Фрідмена мали викладачі цього університету Г. Саймон, Ф. Найт та Дж. Вінер, що займалися визна-ченням шляхів виходу економіки з кризи з допомогою неокласич-них підходів

Згодом Мілтон Фрідмен - переходить до Колумбійського універ-ситету, де має змогу отримувати стипендію. Тут він співпрацює з автором Теорії ділових циклів Мітчеллом. 1937 р. під керівництвом Кузнєца бере участь у розробці наукового проекту Національного бюро економічних досліджень. Під час війни працював у державно-му казначействі, потім у відділі військових досліджень Колумбійсь-кого університету. 1946 р. захистив докторську дисертацію з проб-лем філософії.

З 1948 р. М. Фрідмен працює в Чиказькому університеті, де займається методологічними проблемами суспільних наук, проблема-ми правових відносин (захистив докторську дисертацію), грошей і ціноутворення. Він був президентом Американської економічної асоціації, радником президента з економічних питань, членом ред-колегій багатьох економічних видань.

Йому належить понад 250 праць, серед них 27 книжок. Основ-ні — «Нариси позитивної теорії» (1953); «Кількісна теорія грошей» (1956), «Теорія функції споживання» (1957), «Програма монетарної стабілізації» (1959), «Теоретичні основи аналізу кредитно-грошової системи» (1970), «Гроші й економічний розвиток» (1973), «Безробіття, проти інфляції? Оцінка кривої Філліпеа» (1975), «Теорія цін» (1978), «Монетарна історія США, 1867—1960» (1981) (у співавторс-тві), «Нариси позитивної економіки» (1975) , «Вільні вибирати» (1980), «Особистий погляд» (1981). Саме в цих працях сформульовано основні теоретичні положення монетаризму.

Фрідмен брав участь у розробці програми Республіканської партії, був автором та ведучим популярної телепрограми «Свобода вибору».

Його широкому кругозору, надзвичайному інтелекту завдячує своїм відродженням неокласичний напрямок в економічній