Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету – це невідповідність лише постійних власних доходів державного бюджету його видатками. Джерелами його покриття є державні позики або емісія паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову діяльність держави. Та ще більшим негативним явищем є відсутність конкретної обгрунтованої політики його покриття.

Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:

Бюджетний дефіцит в Україні – це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері долходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

При винекненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються державним боргом. Більша його частина знаходиться в короткотривалих цінних паперах (векселях державної скарбниці).

Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного боргу. Державний борг являє собою суму заборгованості держави власникам його цінних паперів, національним і міжнародним фінансовим організаціям, а також іншим державам – кредиторам. Більшість країн світу нині мають великі державні борги. Так, наприклад, дефіцит державного бюджету США починаючи з 1981 р. щорічно перевищував 100 млрд.дол., а в деякі роки – 200 млрд.дол.. В 1991 р. загальна сума боргу склала більше 3 трлн.дол.. В результаті цього платежі держави по процентах збільшились з 53,3 млрд.дол. в 1980 р. до 154 млрд.дол. в 1988 р., тобто з 2% по відношенню до ВНП до 3,3 %, що означало збільшення з 3989 дол. до 10568 дол. в розрахунку на одного жителя країни.

По науково обгрунтованій і розумній економічній політиці державний борг не руйнує господарство країни і не приводить до гострих соціально-економічних конфліктів. Більше того, уміле управління державними цінними паперами дозволяє не тільки залучати гроші до державного бюджету, але й успішно управляти розвитком економіки.

Основні положення і висновки.

1. Економічна політика являє собою сукупність макроекономічних

цілей та засобів їх досягнення. Єдність цілей та засобів з

урахуванням ринкових змін відображається цільовою функцією.

2. Засоби економічної політики впливають на цілі опосеред-

ковано. Способом виразу цього опосередкування є економічні

мультиплікатори.

3. Стосовно цілей економічної політики відмічено дві головні

закономірності:

а) кількість одночасно сформульованих цілей є об'єктивно

обмеженою;

б) цілі мають узгоджуватися, координувати для запобігання

виникненню між ними суперечностей.

Цілі економічної політики часто відображають інтереси

різних соціальних груп суспільства, і тому координація ці-

лей зводиться до узгодження цих інтересів.

4. Один із варіантів узгодження цілей та інтересів відоб-

ражений у критерії Паретро, зміст якого зводиться до

того, що в результаті прийняття рішень має покращуватися

добробут хоча б одного суб'єкта відносин за умови, що не

погіршується добробут жодного іншого.

5. Засоби економічної політики поділяються на економічні та

адміністративні. Політика будь-якого напряму - бюджетно-

податкова, грошово-кредитна, соціальна, зовнішньо-еконміч-

на - має специфічні засоби (інструменти регулювання).

6. Міра впливу засобу на мету відображається в економічних

мультиплікаторах. Кожен мультиплікатор дає можливість

оцінити, як зміниться величина, що уособлює мету, при змі-

ні величини засобу на одиницю. Для визначення мультиплі-

катора необхідно мати статистично отримані дані про певні

змінні. Точність прогнозів на підставі розрахунку мульти-

плікаторів визначається точністю даних про змінні.

7. Існують два погляди на ефективність економічної політики:

стратегія активізму та дотримання усереднених правил реалі-

зації економічної політики.

8. Фіскальна політика опосередковує рух доходів та витрат,

впливаючи на нього вилученням податків та державними вит-

ратами.

9. Важливими елементами державних витрат є закупівля товарів і

послуг та соціальні трансферти.Кожен з них по-різному впли-

ває на макроекономічний кругообіг.

10.Так само по-різному впливають на макроекономічну рівновагу

прямі(на доходи) та непрямі(на споживання) податки.Податки на

доходи змінюють попит на ресурси.Податки на споживання

збільшують загальний рівень цін і скорочують випуск.

11.Пряме і непряме опдаткування дає суспільству вигоди у виг-

ляді певної суми податкових надходжень до бюджету,що викорис-

товуються в інтересах суспільства.Втратами від прямого опо-

даткування є зменшення пропозиції виробничих ресурсів, від

непрямого - зростання цін для покупців і зменшення виручки

від реалізації для продавців.

12.Теоритичним обгрунтуванням вигод поміркованого оподат-

кування і втрат надмірного є крива Лаффера.

13.Засоби фіскальної політики - державні закупівлі, трансферти

та податки - використовують для забезпечення повної зайня-

тості і стримування інфляції.