дві обставини: з одного боку, надмірний податковий тиск на підприємства створює структуру цін, веде до згортання виробництва, а з іншого - зменшення податкових ставок сприяє пожвавленню виробництва і економічному зростанню, а в кінцевому рахунку веде до зростання доходів підприємств, населення, держави і нації в цілому.
Держава так повинна будувати свою систему оподаткування, щоб охопити податками різні види доходів і ефективно впливати на їх формування. При цьому слід застосувати принцип: однакові доходи обкладаються однаковими податками. Це дає змогу реалізувати один із аспектів соціальної справедливості: хто більше одержує доходів, той більше віддає на фінансування суспільних потреб. Тому держава застосовує такий принцип оподаткування, як прогресивний податок.
Однак у системі оподаткування кожної країни є свої особливості, які можна переймати, використовуючи накопичений досвід.
В Україні і практиків, і вчених чекає ще велика спільна робота, щодо утвердження сучасних принципів податкової політики. Суть їх, з точки зору Голови ДПА України М. Азарова така :
рівень податкової ставки повинен установлюватися з урахуванням можливостей платника податків, тобто рівня його доходів
Оскільки можливості різних фізичних та юридичних осіб наоднакові, в ідеалі для них повинні бути встановлені диференційовані податкові ставки, тобто податок на прибуток повинен бути прогресивний. Цього принципу дотримуються далеко не завжди. Однак ідея необхідності обкладення податками доходів і майна за прогресивними ставками явно заслуговує на увагу.
Оподаткування доходів має носити однократний характер.
Багатократне обкладення доходу або капіталу неприпустиме. Прикладом здійснення цього принципу є заміна податку з обороту податком на додану вартість, де новостворений чистий продукт обкладається податком усього один раз аж до його реалізації. В результаті кожна надбавка до ціни сировини, що виникає в міру його проходження по виробничому ланцюжку аж до кінцевого продукту, оподатковується лише один раз. У цьому одна з головних переваг податку на додану вартість.
Сплата податків має носити обов’язковий характер.
Податкова система не повинна залишати сумнівів платника податків у неминучості платежу. Система штрафів і санкцій, громадська думка в країні мають бути сформовані таким чином, щоб несплата або невчасна сплата податків були менш вигідними платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов’язань перед бюджетом.
4. Система і процедура сплати податків повинні бути простими,
зрозумілими і зручними для платників й економічними для установ, які
збирають податки.
За прикладом, що підтверджує додержання цього принципу, далеко
ходити не треба. Ніяк не назвеш простими й доступними для розуміння законодавчі акти щодо податку на додану вартість і податку на прибуток у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні. Дійшло до того, що для обчислення цих податків головні бухгалтери винаходять нові рахунки і мало не системи бухгалтерського обліку. Врезультаті і розрахунки цих податків стали заплутаними і незручними як для платників, так і для контролюючих органів.
5.Податкова система має бути гнучкою і такою, що легко адаптується до мінливих суспільно-політичних і економічних потреб.
Один із важливих аспектів цього положення – практика надання різних пільг. Податкова адміністрація завжди виступала проти їх безоглядного і безсистемного “роздавання”. Але при цьому вважає за необхідне практикувати адресне податкове стимулювання пріоритетів галузей або регіонів. Наприклад, хочемо побудувати дороги в Вінницькій області – отже на період будівництва можна надавати пільгу організаціям, які їх будуватимуть. До речі, такий підхід збігається зі світовою практикою використання пільгового оподаткування для стимулювання розвитку економіки. І в жодній країні ви не побачите прикладів огульного надання пільг заради самого пільгування, без найдокладнішого економічного обгрунтування й розрахунків.
6. Податкова система має забезпечувати розумний перерозподіл створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державного регулювання економічної політики.
Перехідні процеси в нашій країні відбуваються надзвичайно складно й неоднозначно, певною мірою і болісно. В цих умовах не вдалось уникнути без помилок, упущень і прорахунків. Тут виявився вплив як суб’єктивних, так і об’єктивних причин, позначилася відсутність достатнього досвіду і кваліфікованих кадрів. Особливої шкоди податковій системі й економіці України загалом завдало прийняття популістських рішень. Звідси – безсистемне й невиправдане надання пільг різним категоріям платників, перекручування економічної сутності окремих податків тощо. Особливо потрібно відзначити й очевидну недостатність необхідних науково-практичних розробок у сфері розвитку податкової системи перехідного періоду. На сьогоднішній день розпочато роботу по створенню власної системи наукових досліджень і підготовки кадрів. Організовано український фінансово-економічний інститут . На його базі створюються наукові центри з проблем теорії і практики податкової системи.
Необхідно сказати декілька слів про процес податкової законодавчості. Окремо взятий податковий закон, нехай навіть ідеальний, не може дати очікуваного ефекту без якнайтіснішого пов’язування з усім іншим податковим законодавством. На практиці ж закон, проходячи декілька читань у Верховній Раді, в остаточній редакції іноді стає просто невпізнанним. Уже не раз говорилося й писалося про неприпустимість прийняття правок “із голосу”, без попередніх розрахунків фахівців. Тому що в такому разі вже не можна говорити про якусь взаємопов’язаність даного законодавчого акта з іншими, - більше того, інколи сам закон містить велику кількість суперечностей.
Тому не дивно, що діюча в Україні податкова система викликає безліч нарікань з боку підприємців, економістів, депутатів, державних чиновників і рядових платників податків.
З кожними черговими виборами створюється ілюзія, що першим кроком нових народних обранців стануть докорінні зміни в оподаткуванні. Минає якийсь час, і сподівання не справджується. Нові законодавчі акти часто не поліпшують, а погіршують стан справ.
У той же час аналіз критичних виступів показує, що й у їхніх авторів немає підходу до аналізу податкової системи. Кожен