заощаджень узагалі і схильність до заощадження зокрема. Вели-

чина заощаджень, за інших однакових умов, залежить від:

1) ціни або процента, що його отримує той, хто, відкладаючи

споживання, заощаджує кошти;

2) доходу (в тому розумінні, що вищий доход асоціюється з

більш ніж пропорційно високими заощадженнями);

3) суспільних передбачень, тобто прогнозів щодо ситуації в

суспільстві та в економіці - адже за будь-якої процентної

ставки, наприклад, в умовах очікування високої інфляції за-

ощадження будуть знижуватися.

Головні риси моделі Харрода-Домара:

1. Модель грунтується на так званій "капітальній" теорії вар-

тості (за аналогією з "трудовою" теорією вартості). Іншими

словами, приймається, що вирішальне значення для економічного

зростання мають запас капіталу та його збільшення. Праці ж

відводиться підпорядкована роль. В основу моделі покладено,

що при зростанні капіталу відбувається пропорційне зростаня

праці, тобто

ДL

----- = const. Це передбачає, зокрема, незмін-

ДК

ність зарплати. Якщо ж праця і капітал зростають у різних

співвідношеннях, то за логікою моделі, це означає, що або

праця або капітал використовуються неповно.

2. Модель не враховує технологічних змін, приймаючи тех-

нологічний рівень як сталу величину.

К ДК

3. У моделі приймається, що --- = -----

Y ДY

4. У моделі Харрода-Домара, як і в більшості пост-

кейнсіанських моделей, враховано, що фактором стримування

економічної активності (відповідно, і зростання) може вис-

тупати сукупний попит.

Аналізована модель грунтується також на тому, що інвес-

тиції певного періоду визначаються граничною схильністю до

заощаджень. Економічне зростання розглядається як функція,

по-перше, граничної схильності до заощаджень, по-друге, -

співвідношенням:

К/Y, де К - запас капіталу;

Y - створений продукт.

Співвідношення К/Y є коефіцієнтом зв'язку між запасом

капіталу і продуктом. Зрозуміло, що зменшення цього

коефіцієнта передбачає зростання ефективності використання

запасу капіталу.

Власне величину економічного зростання можна обчислити у

такий спосіб:

ДY (1)

Gr = ---- , де Gr - зростання;

Y ДY - приріст продукту протягом певного

періоду;

Y - обсяг продукту в попедньому періо-

ді.

Гранична схильність до заощадження (головний фактор мо-

делі)

S

s = --- , де S - обсяг заощадження;

Y Y - продукт.

Оскільки в моделі приймається, що заощадження дорівнюють

іевестиціям (S = І), то гранична схильність до заощадження

набуває вигляду:

S І

s = --- = --- . (2)

Y Y

У формулі (2) І - чисті інвестиції, тобто різниця між ва-

ловими інвестиціями і інвестиціями в амортизацію, і вони то-

тожні приростові капіталу: І = К.

Частка приросту капіталу у прирості продукту (внесок

капіталу у збільшення продукту) позначається k:

Дk І

k = --- = ----

ДY ДY (3)

Виходячи з того, що

І І

--- = s (2), а ---- =k (3)

Y Y

і визначивши, що Y = І\s , а Y = І\ k , отримуємо функцію

економічного зростання:

ДY І k s

Gr = ---- = ---- = --- . (4)

Y І/s k

Отже, зростання визначається часткою заощаджень у про-

дукті (через яку оцінюється загальна схильність до за-

ощаджень), віднесеною до коефіцієнта, що показує внесок зрос-

тання капіталу у зростання продукту.

Згідно з формулою (4), економічне зростання можна забез-

печити або шляхом збільшення заощаджень у національному до-

ході, або шляхом підвищення ефективності використання додат-

кового капіталу.

Певного пояснення вимагає умова щодо рівності заощаджень

та інвестицій ( S = І), і на підставі якої виводиться формула

(2). Цю умову досить легко довести, якщо абстрагувати від

держави як суб'єкта процесу заощадження та такого чинника,як

вплив з-за кордону. Логіка тут така. Обсяг випуску за вик-

люченням спожитої продукції дорівнює інвестиційним витратам.

Під останніми розуміють запланові інвестиції та незаплановані

зміни запасів матеріальних цінностей, отже І= Y - С.

З іншого боку, та частина доходів, яку домашні гос-

подарства не витрачають на споживання, є заощадженням:

S = Y - С. Співставивши два останніх рівняння, доходимо фор-

мального висновку про рівність заощаджень та інвестицій: S=І.

Але така рівність досягається тоді, коли економіка пере-

буває у стані рівноваги. Для досягнення такого стану не-

обхідно, щоб фірми, які інвестують, захотіли вкладати стільки

коштів, скільки їх заощаджують домогосподарства.

Нехай ми маємо, що заощадження є функцією доходів

( S= s Y), а інвестиції підприємств нейтральні щодо сукуп-

ного доходу (випуску). Графічно це матиме такий вигляд:

Пояснення до графіка:

IS

1. На графіку показано дві лінії: S=s Y

заощаджень та інвестицій. Заощаджен-

ня є функцією сукупних доходів, то- і

му вони зображені як лінія, що під

певним кутом піднімається вгору. На-

хил лінії (кут) визначається гранич-

ною схильністю до заощаджень. Лінія

інвестицій зображена як незалежна від

величини доходу.

2. існує лише одне значення продукту Y 1 Ye Y2 Y

(доходу) Yе, при якому досягається від-

повідність заощаджень та запланованих

інвестицій.

3. В умовах, коли випуск перевищує рівноважний (Y2 ),за-

ощадження є більшими від інвестицій ( S>І). Якщо ж випуск

менший від рівноважного (Y1), навпаки, інвестиції є більшими

від заощаджень (І>S).

Що відбувається тоді, коли випуск перевищує або не дося-

гає рівноважного рівня?

Нехай, наприклад, випуск перевищує рівноважний. У цій си-

туації домашні господарства захочуть заощаджувати більше, ніж

досі. Заощадження перевищать заплановані фірмами інвестиції,

запаси продукції почнуть збільшуватись, і фірми скоротять ви-

робництво. Скорочення виробництва скоротить доходи, що неми-

нуче призведе до скорочення заощаджень. Цю логіку повернення

до рівноважного рівня можна записати в такий спосіб:

Якщо S>І, то Іnv Pr Y Іnc S ,

де Іnv - запаси;

Pr - виробництво;

Іnc - доходи.

Якщо ж уявити, що випуск не досягає рівня рівноваги, то

заплановані фірмами інвестиції будуть більшими, ніж за-

ощадження. У цьому разі споживання і попит на інвестиції ра-

зом перевищать обсяг продукту. Це змушуватиме фірми скорочу-

вати запаси і збільшувати випуск. Ця логіка може бути фор-

малізована так:

Якщо S< І то (C+І)>Y Іnv Pr Y