планування уже не може забезпечувати належну збалансованість економіки. Неспроможність централізованого директивного планування у Радянському Союзі виявилося у зниження темпів економічного зростання, низькій якості товарів і послуг та у нездатності забезпечити підвищення життєвого рівня населення.
Спроби реформувати систему директивного централізованого планування зазнали невдачі. Крах відбувся внаслідок: величезного військового тягаря; хронічних невдач у сільському господарстві; неспроможності командної системи забезпечити зростання реального національного продукту підвищенням продуктивності застосованих факторів виробництва замість збільшення їх кількості; неспроможності традиційних методів планування за умов ускладнення радянської економіки; непродуктивних показників успішної діяльності підприємств; неефективності стимулів до праці, інновацій та виробництва.
3.Становлення макрорегулювання ринкового типу в економіці України.
Формування фіскальних інструментів, як основного знаряддя макроекономічного регулювання.
Фіскальна політика, її ще часто називають бюджетно-фінансовою, або просто бюджетною, порівняно недавно використовується як інструмент макроекономічного регулювання. Можна твердити, що лише з часів Кейнса почалося її активне, цілеспрямоване та безперервне застосування у цій якості. Кембелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Макроекономіка/Пер. з англ. С. Панчишин, З. Ватаманюк.-Львів:Просвіта,1997.
Фіскальна політика містить досить простий інструментарій свого впливу на господарське життя: податки і видатки. Саме шляхом зміни податків та видатків і забезпечується вплив на макроекономічні процеси.
Основне завдання політиків і економістів у сфері податкового законодавства полягає в тому, щоби так відрегулювати систему оподаткування, щоб вона не стримувала економічного зростання і не спотворювала пропорцій, встановлених між окремими секторами або галузями економіки в результаті дії ринкових сил.
Проведення фіскальної політики в Україні у перехідний період до ринку ускладнюється потребою одночасного збільшення обсягів виробництва і зниження темпів інфляції.
Аналіз формування фіскальної політики в Україні, насамперед почнемо із з’ясування того, якою вона була протягом років незалежності. Почнемо із податкових надходжень. Наприклад,
частка ПДВ в 1992 р. становила 39,6 %, а в 1995 р. зменшилась до 21,9 %. Статистичний щорічник України за 1995 рік - К.: Техніка, 1996. - 95 с.
частка акцизного збору в 1992 р. - 4,9 % , в 1995 р. - 2,0 %, в 1996р. - 2,4 %.
частка прибуткового податку з громадян в структурі зведеного бюджету в 1992 р. становила 12,2 %, а в 1993 р. різко зменшилась до 5,8 % і трохи зросла у 1995 р. до рівня 7,7 %. Статистичний щорічник України за 1995 рік - К.: Техніка, 1996. - 95с.
Ще нестабільнішою є видаткова частина зведеного бюджету України. Наприклад, видатки на народне господарство у 1992 р. становили 37,2 %, а в 1993 р. зменшилися до 24,3 %, у 1994 р. практично повернулися до рівня 1992 р., а в 1995 р. опустилися нижче рівня 10 %. Частка на соціальний захист населення становила у 1992 - 18,7 %, 1993 - 31,5 %, 1994 - безпрецедентне падіння до 11,2 % і невелике збільшення у 1995 р. до 13,7 %. Там само - С.95.
Аналіз показує, що у 1991 - 1994 рр. фіскальна політика в Україні, в основному, була стимулювальною, про що свідчать великі дефіцити державного бюджету. Зокрема, у 1992 р. дефіцит перевищував 10 % ВВП, опустившись до 8,9 % у 1994 р.Там само.
Таким чином, замість досягнення макроекономічної рівноваги фіскальна політика в Україні 1992-1994 рр. призвела до поглиблення кризових явищ у економіці, що засвідчує її необгрунтованість та потребу зміни концептуальних засад.
У 1995-1996рр. було кардинально реформовано бюджетну систему України. Можна визначити такі основні ознаки нової стримувальної фіскальної політики:
зменшення бюджетних видатків( до 6,0 % - 1996р.); Тенденції української економіки// Центр макроекономічного аналізу. К., 1997, березень. - С.45.
скорочення дефіциту державного бюджету(до 4,6% - 1996р.); Там само. - С.49.
проведення децентралізації державних фінансів, внаслідок чого на рівні центру будуть вдаватись лише до тих витрат, які матимуть загальнодержавне значення;
скасування податку на доход та запровадження оподаткування прибутку;
зниження ставки прибуткового податку з фізичних осіб;
зменшення ставки на ПДВ;
підвищення податку на землю;
введення податку на майно фізичних і юридичних осіб.
Таким чином, в результаті таких змін у фіскальній політиці вдалось різко зменшити темпи інфляції. В цілому можна констатувати, що стримувальна фіскальна політика забезпечила досягнення макроекономічної стабільності у монетарній сфері. Однак, ця фіскальна політика практично не використовується для досягнення інших цілей макроекономічного регулювання, зокрема, для зміни галузевої структури економіки.
Проаналізуємо державний бюджет за 1995-1999 рр. За вимогами МВФ, показник дефіциту бюджету у 1997 р. мав становити 4,8 % ВВП. Саме такий рівень дефіциту означав би затвердження в Україні тенденції до його поступового скорочення: у 1995 р. дефіцит бюджету становив 6,6 %, у 1996-4,9 %. Натомість у 1997 р. рівень реального державного бюджету сягнув 6,3 % ВВП. Згідно з первісним варіантом бюджету на 1998 рік, дефіцит зведеного бюджету мав складати 3,4 млрд гривень, або близько 3,3 % ВВП. Як можна побачити із запропонованих таблиць, (див. табл. 3, 4, додаток) приблизна оцінка зростання обсягу бюджетної заборгованості дорівнює 2,4 млрд гривень.
Протягом 1995-1999 рр. відбулися зміни у структурі податкових надходжень. На графіку (див. додаток графік 1) показано динаміку основних джерел бюджетних надходжень за цей період. На жаль, у бюджеті за 1999 р., як і протягом останніх чотирьох років було зроблено дуже мало кроків у напрямку зменшення фіскального тиску, як це можна побачити із запропонованого графіка (див. додаток графік 2).
Про характер видаткової частини зведеного бюджету протягом 1995-1998 рр. можна судити з таблиці (див. табл. 5, додаток) в якій зазначено, що видатки перевищують податкові надходження.
Однак фіскальна політика, на нашу думку,