Посередницьку. Ринок праці встановлює зв'язок , між роботодавцями та найманими працівниками, які вихо-дять на ринок праці для задоволення взаємних інтересів і потреб.

Ціноутворюючу. Це основна функція ринку праці, що встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили. Лише на ринку праці відбувається загальне визнан-ня затрат праці на відтворення товару «робоча сила» і ви-значається його вартість.

Стимулюючу. Завдяки механізму конкуренції ринок праці стимулює більш ефективне використання трудових ресурсів з метою підвищення прибутковості вироб-ництва, також стимулює найманих працівників підвищу-вати свій професійно-кваліфікаційний рівень.

Оздоровлюючу. Завдяки конкуренції суспільне вироб-ництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок праці дозволяє одержувати перевагу в конкурентній боротьбі працівникам з най-більш високими якісними показниками робочої сили. Саме ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників триматися за робоче місце в умовах гострої конкуренції, а з іншого - матеріально зацікавлює, стимулює їх ініціативність, компетентність, кваліфікованість.

Регулюючу. Певною мірою ринок впливає на форму-вання пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів, галузей в інші більш ефективні. Ринок пращ ре-гулює надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне роз-міщення, а, отже, і ефективне використання. В Україні ринок праці ще повною мірою не виконує всіх своїх функцій, оскільки знаходиться ще на стадії розвитку. Сегментація ринку праці.

Ринок праці обмежується певним економічним про-стором, який має чіткі територіальні, галузеві, демогра-фічні, соціальні, національні та інші параметри. Сегмен-тація ринку праці - це розподіл, розбивання ринку робочої сили на окремі групи за певними критеріями, залежно від поставленої мети вивчення, аналізу чи управління.

Ринок праці сегментується за такими принципами: територіальний (географічний), професіонально-кваліфі-каційний, соціальний, за ланками суспільного виробництва, за кількісним співвідношенням покупців та про-давців товару «робоча сила», за умовами конкуренції. З точки зору територіального підходу виділяють такі ринки праці:

- внутрішній — місцевий, регіональний, національний;

- зовнішній — транснаціональний та світовий.
Залежно від професій виділяють ринок:

робочих кадрів (працівники переважно фізичної
праці) наприклад, ринок верстатників, зокрема, токарів,
шліфувальників і т. ін.;

спеціалістів та керівників (працівників переважно
нефізичної праці).

З точки зору ланки суспільного виробництва виділяють ринки праці:

внутрефірмовий, тобто ринок праці підприємства,
фірми, установи організації тощо;

галузевий;

національний. Даний тип ринку праці співпадає з
однойменним типом ринку за територіальною ознакою.

Залежно від кількісного співвідношення покупців та продавців товару «робоча сила», ринок: праці, подібно до то-варного, може бути:

- монополією, монопсонією, олігополією, поліполіею.
З точки зору умов конкуренції розрізняють ринки

праці:

необмеженої конкуренції (повної конкуренції, вільний ринок);

обмеженої конкуренції (неповної конкуренції).

Кожному з типів ринків притаманний свій механізм ціноутворення відповідно до співвідношення попиту та пропозиції.

Донедавна за умов адміністративно-командної еконо-міки в Україні ринок праці виступав у формі монопсонії, при якій всім працівникам протистояв по суті один по-купець — держава, що була єдиним власником засобів виробництва. У рамках державних підприємств держава диктувала умови найму.

Сучасна ситуація виглядає дещо інакше, здійснюють-ся приватизація, роздержавлення підприємств, внаслідок чого відбуваються економічні, політичні, соціальні та моральні зміни щодо зайнятості, соціальної захищеності, розподілу прибутків, тощо. З'явилися нові форми власності і господарювання: малі підприємства, спільні підприємства, кооперативи, селянські (фермерські) гос-подарства, різні форми господарських товариств в результаті формуються нові категорії вже можна говорити про перехід до такої форми ринку праці, як олігополія, при якій обмеженій кількості робо-тодавців протистоїть велика кількість претендентів на робочі місця. Ця форма ще близька до абсолютної моно-полії, без ліквідації якої неможливо сформувати дійовий, повноцінний, високоефективний ринок праці.