Індекс цін споживчого ринку у 1995 р. становить 286,6 %, що ви-значає і відповідний рівень процентних ставок, і структуру залучених банками коштів за строками, і тривалість строків залучення коштів. Середньозважені процентні ставки комерційних банків на кінець 1995 р. становили за кредитами 105%, а за депозитами — 49,5%, частка строкових депозитів у національній валюті у сукупній грошо-вій масі дорівнювала 8,5 %, а довгострокових кредитів, наданих ко-мерційними банками суб'єктам господарювання, — 10,5 %.

Установлені для комерційних банків пільги щодо інвестиційних кредитів призвели навіть до деяких негативних наслідків. Зокрема, банки почали маніпулювати складом своїх кредитів, прагнучи деяку частину виданих кредитів перевести до категорії пільгових, за якою Національний банк надавав пільги з резервних вимог. Усе це спри-чинило значне збільшення контрольної роботи з боку Національно-го банку.

Згідно зі світовим досвідом основою для розвитку інвестиційних процесів є стійке зниження інфляційних очікувань. Проте монетарна (фінансова) стабільність не є єдиною і достатньою умовою для зро-стання інвестиційної активності. Вирішальна роль належить ефекту взаємодії монетарної, бюджетної, податкової та структурної політики.

Упродовж 1995-1996 рр. НБУ не вносив кардинальних змін у механізм резервних вимог. Норма залишалася на рівні 15 % від суми коштів, залучених комерційними банками у національній валюті. Водночас із метою підтримання української валюти, підвищення привабливості заощаджень у національній валюті Національний банк поступово вводить обов'язкове резервування коштів, залуче-них в іноземній валюті: поступово розширюється коло залучених коштів, на які поширюються резервні вимоги, підвищується норма резервування. За депозитами в іноземній валюті дозволяється ство-рювати резерви в іноземній валюті і зберігати на коррахунку Націо-нального банку України в одному з банків Нідерландів.

Згідно із механізмом резервних вимог, який було затверджено Національним банком наприкінці 1996 р., для банків з 1 квітня 1997 р. була встановлена єдина норма резервних вимог у розмірі 15 % від суми залучених коштів як у національній, так і в іноземній валюті незалежно від джерел та строків залучення. Новим було й те, що банки створюють обов'язкові резерви тільки в національній ва-люті й зберігають їх на коррахунку в Національному банку. Форму-вання обов'язкових резервів тільки у національній валюті спрямо-ване на те, щоб загальмувати небажане зростання вкладення грошей в іноземну валюту.[1, 44-46]

У 1998 р. ситуація на грошовому ринку України продовжувала погіршуватися. Уряд проводив недостатньо виважену політику від-носно розвитку ринку державних цінних паперів. У зв'язку з погли-бленням кризи на світових грошових ринках продовжувався відплив капіталу з України. Країна не отримувала зовнішнього фінансування (кредитів МВФ і Світового банку). Наприкінці літа почалася стрім-ка девальвація гривні, поштовхом для якої стала криза на російсь-кому грошовому ринку. Тому, з метою послабити негативні впливи на грошово-кредитний ринок наслідків кризи у Росії (серпень 1998р.) НБУ ввів щоденний контроль за формуванням комерційними банками обов’язкових резервів, підвищивши їх норматив з 15 до 16,5 %. [4, 141]

У зв’язку з прийняттям Закону України “ Про Національний банк України” відповідно до статті 25 розроблено і введено в дію з 1 вересня 1999р. Положення про нормативи обов’язкового резервування коштів банківською системою України.

З лютого місяця були встановлені нормативи у розмірі 17%.

2000 рік став переломним в економіці та банківській системі України: облікова ставка НБУ знизилась з 50% у 1999р. до 30,6% у 2000р, стабілізувався курс гривні відносно долара. Проаналізувавши стан грошово-кредитної системи НБУ знизив норматив обов’язкового резервування до 15%.[16, 139]

2.2. Особливості політики НБУ щодо формування обов’язкових банківських резервів в Україні у 2001 – 2003рр.

Починаючи з 2001 р. Національний банк, враховуючи ситуацію у грошово-кредитній сфері, значно лібералізував механізм форму-вання комерційними банками обов'язкових резервних вимог, а саме:

норма мінімальних резервів застосовується диференційовано,
залежно від характеру і строку вкладу (див. додаток 1);

збільшився звітний період резервування з 15-ти днів до одного
місяця;

заходи впливу за порушення комерційними банками нормативу резервування стали більш поміркованими.[2, 126 ]

Правління НБУ, проаналізувавши макроекономічні процеси, ситуацію на грошово-кредитному ринку та можливі тенденції їх подальшого розвитку, а також зважаючи на потребу підвищення кредитної активності банківської системи , спрямування коштів у реальний сектор економіки, встановило з 10 грудня 2001 року норму формування комерційними банками обов’язкових резервів залежно від видів залучених коштів (див. додаток 1) [5, 38].

Знизивши з 1 березня 2002 р. (Постанова Правління НБУ від 11 лютого №57) норми резервування за короткосроковими депозитами фізичних осіб у національній валюті до 6%, а за довгостроковими депозитами у національній валюті до 2% (для фізичних осіб) та 4% (для юридичних осіб) (див. додаток 1), Національний банк України створив позитивні передумови для комерційних банків щодо залучення коштів у національній валюті, особливо строкових коштів заощаджень громадян. Це сприяло подальшій переорієнтації комерційних банків на залучення коштів у національній грошовій одиниці, а не в іноземній валюті (оскільки норми резервування депозитних операцій у іноземній валюті значно вищі), а також дозволило збільшити питому вагу строкових депозитів у структурі залучених банківських ресурсів, що є важливим фактором для грошово-кредитного регулювання економіки.[6, 46 ].

Правління НБУ, проаналізувавши ситуацію, що склалась у 1 кварталі 2002 року в економіці в