- короткострокові кошти та депозити юридичних осіб :

у національній валюті – 6%,

в іноземній 12%;

- короткострокові кошти та депозити фізичних осіб :

у національній валюті – 2%,

в іноземній 12%;

- довгостррокові кошти юридичних та фізичних осіб :

у національні валюті – 0%,

в іноземній валюті – 10%;

- кошти до запитання в національній та іноземній валютах – 14%[7, 28]

Створивши у 2002 році необхідні умови для більш якісного розвитку грошово-кредитної системи, а саме – стимулювання збільшення обсягів довгострокових кредитів, НБУ у 2003 році не змінював норми обов’язкових резервів застосовуючи для регулювання грошового ринку інші інструменти монетарної політики.

Отже, на початкових етапах становлення банківської системи України та в умовах кризового становища економіки, норма обов’язкових банківських резервів стала основним та найдієвішим інструментом грошово – кредитного регулювання НБУ. Маніпулюючи нормою обов’язкових банківських резервів, Центральний банк у період з 1992 по 2003 рр. створив умови для залучення депозитів у національній валюті, збільшенню строків зберігання вкладів, збільшення частки залучених коштів від населення у загальній масі депозитів.

Розділ ІІІ. Застосування норми обов’язкових банківських резервів для досягнення стабільного довгострокового економічного зростання:

3.1. Проблема визначення величини норми обов’язкових банківських резервів для досягнення довготермінового економічного зростання

Зміна норм обов’язкових резервів являє собою регулювання ресурсів комерційних банків, які вони зобов’язані зберігати в центральному банку. Сума коштів, що зберігаються встановлюються у певному процентному відношенні до величини депозитів банку.

Резервні вимоги є одним із головних інструментів грошової політики центрального банку. Широке застосування даного методу пов’язане по-перше, із гнучкістю організації контролю (простий перегляд параметрів), а по-друге, з універсальністю впливу (охоплює всі банківські установи). [12, 4]

Якою ж повинна бути ставка обов’язкових резервів? Звичайно для комерційного банку утримання значних коштів у вигляді резервів є очевидною втратою, тому що це зменшує частку тих коштів, що банк зміг би використати з прибутком. Але, з іншого боку, утримання низької ставки посилює ризик. Міра ризику залежить як від форми депозиту, так і від маси депозитованого капіталу.

Користуючись важелем обов’язкових резервних вимог, Центральний банк має можливість впливати на динаміку суспільного виробництва. Коли, наприклад, виникає необхідність стримування сукупного попиту та інвестицій, Центральний банк підвищує ставку обов’язкових резервів. Кредитні можливості банків звужуються.

Якщо на порядок денний висувається проблема подолання економічного спаду, то Центральний банк мусить полегшити умови отримання кредиту. Для цього ставки обов’язкових резервів знижуються.[9,77-78]. Наочно цей процес проілюстрована на схемі.(див. додаток2) [8, 123]

Слід мати на увазі одну важливу обставину – до зміни резервних вимог держава вдається відносно рідко. Причиною є високий рівень резонантності цього методу. Якщо, наприклад, норма обов’язкових резервів підвищується з 16,67% до 20%, то в даних умовах банки мають привести до відповідності пропорцію “усі депозити – усі резерви”. Адже співвідношення “депозит – резерв” до підвищення складало 6:1, а тепер має бути 5:1. Відповідно скоротяться й усі депозити.[9, 78]

Мінімальні резерви є інструментом монетарного регулювання, який придатніший для вирішення довготермінових завдань грошово-кредитної політики. Часті зміни цього інструмента не сприяють стабілізації роботи банківської системи зокрема та економіки країни у цілому. І ось чому:

підвищення норми резервування призводить до зростання бездоходних активів, а отже, до зниження прибутковості комерційних банків. Намагаючись компенсувати втрачений прибуток, комерційні банки підвищують вартість кредитів, що надаються, знижують процентні ставки за депозитами, здійснюють реструктуризацію банківських пасивів, що в свою чергу призводить до зниження ефективності використання залучених ресурсів;

оскільки обов'язкове резервування є прихованою формою оподаткування, то часта зміна його норми не сприяє тому, щоб комерційні банки розробляли довгострокові стратегії розвитку. Якщо центральний банк часто змінює резервні вимоги, банки втрачають бажання надавати кредити на тривалий строк; навпаки, вони намагатимуться збільшити надлишкові резерви як гарантію проти ймовірної втрати ліквідності, спричиненої підвищенням резервних вимог. Збільшення (у загальній масі) частки коротко-строкових кредитів у перспективі негативно вплине на економіку, оскільки не вистачатиме інвестицій в обладнання та виробничі потужності.[2, 125]

Саме тому такий сильнодіючий інструмент грошово-кредитного регулювання повинен використовуватися із пересторогою. Спираючись на світовий досвід можна твердити, що операції на відкритому ринку застосовуються щоденно і без зупинно, зміни облікових ставок – періодично і в додаток до операцій на відкритому ринку, то метод зміни норм обов’язкового резервування – рідко і передумовою зміни є обов’язків аналіз стану грошово – кредитної сфери та економіки в цілому.[8, 78]

3.2. Основні засади політики НБУ щодо грошово-кредитної політики та застосування норми обов’язкових банківських резервів у 2004 році;

Основною метою грошово-кредитної політики в 2004 р. є підтримання стабільності гривні як монетарної передумови поступового переходу від екстенсивного економічного зростання до розвитку на інноваційно-інвестиційній основі і досягнення довгострокових соціальних, структурних та інституційних цілей.

Забезпечення виконання цього завдання зумовлює необхідність розгорнутого таргетування стабільності грошової одиниці, яке передбачає постійний моніторинг динаміки цін на товари та послуги, обмінного курсу та процентних ставок, їх співвідношення і в разі потреби вплив на них засобами грошово-кредитної політики. Одночасно створюватимуться умови для поступового переходу до таргетування інфляції.

Проведення грошово-кредитної політики буде ґрунтуватись на використанні та модернізації діючих її принципів і механізмів, спрямованих на підтримання стабільності внутрішніх цін, динаміки реального ефективного курсу гривні та темпів