сфері торгівлі
(у співпраці з компетентними організаціями ООН); узгодження
політики уряду та регіональних економічних угруповань у сфері
торгівлі та пов'язаного з нею розвитку.
Товарні угоди, асоціації імпортерів та експортерів
відіграють важливу роль у координації політики та цін між
експортерами й імпортерами на окремих світових ринках.
Координація макрополітики.
МВФ (Міжнародний валютний фонд). Основною діяльністю Фонду
є сприяння міжнародному співробітництву у валютній сфері,
розширенню та збалансованому росту міжнародної торгівлі і
відповідному зростанню зайнятості та поліпшенню
макроекономічних умов всіх країн-членів Фонду.
Основні завдання МВФ: визначення паритету та курсу валют,
надання країнам-членам кредитів, сприяння конвертованості
валют, відміна обмежень у поточних операціях, консультування з
фінансових і валютних питань.
ОЕСР (Організація економічного співробітництва та
розвитку). Головні її цілі - сприяння міцному економічному та
соціальному розвитку країн, як тих, що беруть участь, так і
тих, що не беруть участі в Організації; розробка ефективних
методів координації їх торгової та загальноекономічної
політики; стимулювання зусиль у галузі надання допомоги
країнам, що розвиваються; сприяння розвитку світового
економічного обміну на багатосторонній недискримінаційній
основі.
Інвестиції та промисловий розвиток.
СБ (Світовий банк). Головне завдання Банку полягає у стиму
люванні приватних іноземних капіталовкладень шляхом надання
гарантій чи шляхом прямої участі, а також у сприянні
міжнародній торгівлі та підтриманні платіжних балансів.
Основною діяльністю Банку є надання довгострокових
кредитів під достатньо високий процент.
ЄБРР (Європейський банк реконструкції та розвитку). В
основі його діяльності лежить надання довгострокових кредитів
європейським країнам.
ЮНІДО (Організація ООН із промислового розвитку) - спеціа
лізована установа ООН з 1984 p., головна мета якої -
заохочувати до промислового розвитку та прискорювати
індустріалізацію країн, що розвиваються, а також координувати
всю діяльність ООН у сфері промислового розвитку.
Міжнародні фінансові організації
Міжнародні фінансові організації відіграють усе більшу
роль у міжнародних економічних відносинах. Це пояснюється тим,
що саме через канали цих організацій проходить значна частка
світових інвестицій, купівля та продаж валюти для фінансування
експорту й імпорту. Особливо важливою є діяльність цих
організацій для країн із перехідною економікою, які здійснюють
перехід до ринкових відносин і готові використати як
управлінський досвід міжнародних фінансових організацій, так і
власні реальні можливості.
У світовій практиці основні міжнародні фінансові
інституції об'єднані під загальною назвою «Світовий банк».
Підрозділи Світового банку включають Міжнародний банк
реконструкції та розвитку, Міжнародну фінансову корпорацію та
Багатостороннє агентство гарантій інвестицій.
Метою діяльності Міжнародного банку реконструкції та
розвитку (МБРР) є сприяння економічному прогресу країн, що
розвиваються. Банк надає позики цим країнам і таким чином
допомагає підняти життєвий рівень, фінансуючи
капіталовкладення і цим сприяючи економічному розвитку.
Капіталовкладення спрямовуються як на будівництво доріг і
електростанцій, шкіл і зрошувальних систем, так і на такі види
діяльності, як розвиток сільськогосподарських структур,
перекваліфікацію вчителів, програми поліпшення харчування
дітей і вагітних жінок.
Деякі позики Світового банку призначаються для зміни
структури економіки в цих країнах із метою її стабілізації,
opndsjrhbmnqr3 та орієнтації на ринок. Світовий банк надає
«технічну допомогу» та рекомендації щодо підвищення
ефективності окремих галузей, пристосовуючи специфічні сектори
їхніх економік до цілей економічного розвитку.
Основу практичної діяльності Банку складає т.зв. передбач
ливий фінансовий менеджмент. Розглянемо його особливості.
Як і будь-якій фінансовій установі, банку потрібні бази
капіталів. Уряди країн-членів забезпечують цей капітал. Однак
здійснюють вони це нетрадиційно, що робить мінімальними
накладні витрати. Уряди отримують акції, але реально сплачують
тільки невелику частину їхньої вартості. Неоплачений баланс
залишається недоторканим «до запиту» й оплачується лише тоді,
коли Банк виявляється нездатним оплатити своїм кредиторам. Цей
гарантований капітал не може використовуватися на покриття
адміністративних витрат і надання позик. Світовий банк має
винятково консервативне співвідношення фінансової позиції між
основним вкладеним капіталом і загальним обсягом фінансової
діяльності. Інакше кажучи, частка його неоплачених позик не
може перевищувати загальні суми вкладеного капіталу й активів
«до запиту», відрахованих нагромаджень і надлишків. На відміну
від цього, комерційні банки звичайно ставлять під ризик суми,
які перевищують їхній капітал щонайменше у десять разів.
Банк вживає й інших заходів щодо забезпечення свого
стабільного становища на ринках капіталу. Коливання процентних
ставок за позиками безпосередньо визначаються вартістю їх
власних запозичень. Банк надає позики тільки тією валютою, яку
він запозичив, що близько підходить до рівня відрахування
прибутку його позик. Це підвищує ризик, зумовлений плаванням
валютних курсів. Позики Банку включають невеликі комісійні -
0,75% за невибраний залишок кредиту.
Принцип політики Банку полягає в тому, що він не
переглядає встановлені проценти чи основні платежі за позиками
і не бере участі в угодах про перегляд боргів відносно виданих
ним позик. Це допомагає краще зрозуміти причини найвищого
рейтингу інвестицій Банку на світових ринках, а також
можливостей поширення своїх бонів на ринках
найконсервативніших світових інвесторів. Ці бони, зі свого
боку, відкривають для Банку можливості позичати гроші на
будівництво доріг, шкіл, проведення реформ економічної
політики у країнах, що розвиваються.
Існує детально продумана і строго контрольована система
прийняття рішення Банком про фінансування проекту. Для
проходження проекту заявник повинен відповісти на три основні
запитання:
1.Установчі питання. Одержувач позики мусить підтвердити,
що він має організацію, менеджмент, персонал і продуману
політику для здійснення проекту. Якщо цього нема, то вказати,
які зміни необхідні для виконання цих умов.
2. Економічні питання (чи перевищують вигоди реалізації
проекту затрати; як проект впливатиме на сімейні доходи,
забезпечення робочих місць місцевого персоналу; яка попередня
оцінка рентабельності інвестицій).
3. Фінансові питання (чи є обґрунтованим фінансовий план
отримання позики і чи адекватна запропонована система
розрахунків).
Доповідь експертів Банку, котра сумує рекомендації щодо
умов позики, формує