Першими потерпілими від вступу до СОТ можуть стати підприємства автомобільної промисловості, суднобудування, авіабудування. Вони втратять, насамперед, захисні бар'єри та державну підтримку і відразу перестануть бути конкурентноздатними. Можуть постраждати компанії, що працюють у сфері послуг, особливо транспортних і лізингових. Не маючи таких фінансових і матеріальних ресурсів, як західні компанії, вони або збанкрутують, або їх поглинуть іноземні фірми.

Велика загроза нависає над банківським і страховим секторами економіки, куди іноземним корпораціям розширять доступ. Маючи величезні фінансові ресурси, вони просто почнуть демпінгувати на ринку страхових та інших фінансових послуг, поки вітчизняні компанії і банки не будуть скуплені чи розорені, що, до речі, і відбувається в країнах, що розвиваються, і які вже приєдналися до СОТ.

Сьогодні широко розповсюджений постулат: після вступу України до СОТ експортери металургійної продукції можуть зітхнути спокійно — відпаде загроза застосування до них антидемпінгових і спеціальних розслідувань, від яких вони і економіка нашої країни в цілому зараз зазнають збитків. Ще раз підкреслю: членство в СОТ автоматично не звільняє від застосування національних антидемпінгових процедур.

Далі: у 2006-2007 роках передбачається дуже несприятлива кон'юнктура ринку металургійної продукції: Китай запускає свої нові потужності і вже цього року він з великого покупця стане експортером металу — могутнім конкурентом, вже навіть намітилася стійка тенденція зниження цін на метал саме у зв'язку з тим, що Китай вийшов на ринок як продавець.

Варто врахувати і те, що від конкуренції українських товарів з імпортними, яка постійно загострюється, при вступі до СОТ можуть постраждати такі великі споживачі металопродукції — в той же час і інвестицій — як будівельна галузь і машинобудування. —

Найбільше суперечок викликає аграрна політика. Саме сільське господарство — наша найслабша ланка на переговорах з СОТ. Чи вироблена вже стратегія адаптації цього найважливішого сектора економіки до режиму СОТ? —

Ніхто не знає, що буде з нашим сільським господарством навіть завтра. А якщо подивитися на процес переговорів з СОТ то, на мій погляд, сільськогосподарський сектор найменш готовий до них: не розроблена система державної підтримки і принципи субсидій. Зараз у нас в країні діє тільки один принцип — "село гине, дайте йому мільярд". І цей мільярд дають, навіть не запитуючи, куди подівся попередній! На жаль, і в уряді, і парламенті досить багато людей, зацікавлених в тому, щоб така схема збереглася.

Головна загроза аграрному сектору в тому, що чітко закріплюється максимальний рівень державної підтримки, яку може надавати уряд після вступу України до СОТ — він складає 1 млрд. 390 млн. доларів, тобто приблизно 8 млрд. гривень. Але цих грошей, безумовно, недостатньо, щоб вирішити весь комплекс проблем, який виник в селі не сьогодні і не вчора. Зношені до рівня брухту фонди, примітивна соціальна структура...

Хочу згадати тут про ініціативу тоді ще фракції Народної аграрної партії України: виділяти 10% від бюджету країни для підтримки АПК. Для нас це був той мінімальний рівень, що створював умови для стабільного розвитку АПК, про який так багато говорять, але, на жаль, так мало роблять.

Для порівняння: країни Європи і Америки, які входять до СОТ, витрачають мільярд доларів в день (!) на підтримку аграрного комплексу, це офіційна статистика. При цьому наш сільгоспвиробник конкурує з продукцією, що виробляється в кращих кліматичних умовах, а в нашому кліматичному поясі великі сезонні ризики, частіша імовірність посухи, заморозків, кількість опадів менша, ніж потрібно. І якщо це все не підкріплене інвестиціями в технології, в техніку, в агрокультуру — то можна передбачати результат конкурентної боротьби вітчизняних товарів із закордонними в умовах обмеженого рівня державної підтримки, де кожна нова країна повинна погоджувати все більше і більше умов з тими країнами, які вже в СОТ.

І, до речі, не забувайте, — Україну ніхто не хоче бачити сильною на ринку, в тому числі і в аграрному секторі.

На закінчення хочу сказати, що вступ України до СОТ — процес незворотний і треба бути готовим до того, що крім певних вигод, які отримає Україна, їй не уникнути і низки серйозних проблем. Однак треба бути готовим до цього, необхідно випередити їх виникнення.

Розуміючи, що з кожним роком процес вступу до СОТ стає все проблематичнішим, все-таки не варто забувати і про те, що зайва поспішність в питаннях вступу і невиправдані уступки можуть привести до досить важких наслідків для української економіки.

Про переваги і недоліки від вступу нашої держави до Світової організації торгівлі йшлося під час обговорень на семінарі «Чи стане Україна членом СОТ?», який відбувся сьогодні, 16 червня, у Львові.

За словами виконавчого директора Українського центру міжнародної інтеграції Наталії Ясько, якщо зважити на можливі плюси та мінуси від інтеграції України до СОТ, безперечно, наше суспільство більше отримає позитивних переваг, аніж втрат. Зокрема, членство у СОТ забезпечить Україні стабільність та прозорість торговельного режиму, прогнозованість економічної політики, обмежить втручання уряду в економічний процес, а також сприятиме зменшенню корупції. «Усі ці аспекти, безумовно, сприятимуть поліпшенню інвестиційної привабливості нашої країни. Окрім того, ми виграємо, бо зі вступом до СОТ українці матимуть доступ до ринків 148-ми країн учасників організації », – зазначила виконавчий директор.

Попри значні переваги, існує і низка недоліків від інтеграції України до