"фундаменту" фінансової системи країни. Процеси регіоналізації фінансових відносин у країнах з перехідною економікою передбачають створення та розвиток у регіонах країни власних (локальних) фінансових систем та, відповідно, і регіональних фінансових ринків.
Для покращання регіонального менеджменту необхідно знати джерела і масштаби утворення фінансових ресурсів у ре-гіоні; напрями їх використання; канали відпливу за межі регіону, розміри сальдо за зовнішніми потоками фінансових ресурсів то-що. Щоб вміло користуватися фінансовими важелями впливу на економічні процеси, місцеві, регіональні та державні органи еко-номічного регулювання повинні чітко відслідковувати і контро-лювати фінансові потоки, зони нестачі та полюси концентрації фінансових ресурсів. Необхідно стимулювати внутрішній попит на фінансові ресурси, щоб вони не "витікали" з території регіону. * Поняття фінансових ресурсів території (регіону, муніци-палітету). Фінансові ресурси території у самому вузькому їх ро-зумінні включають прибуток, інші елементи чистого доходу юри-дичних осіб регіону та амортизацію основних фондів території без амортизації житлового фонду, будівель і споруд органів дер-жавної влади. Основними статтями дохідної частини фінансових балансів територій є прибуток, податок на додану вартість, акци-зи, надходження позабюджетних фондів, прибутковий податок з громадян, доходи держбюджету від зовнішньоекономічної діяль-ності. У видатковій частині показуються бюджетні інвестиції, дб-тації та інші надходження з держбюджету (в т. ч. на соціально-культурні заходи), втрати на утримання державного апарату, втрати підприємств із прибутку.
При більш широкому розумінні фінансових ресурсів регіонів у них включаються доходи домогосподарств. У такому
27
Тема 3. Інфраструктура фінансового ринку*
Розвиток фінансового ринку неможливий без наявності роз-винутої інфраструктури. 770 інфраструктурою слід розуміти си-стему інститутів, які функціонують на фінансовому ринку.*
Склад інфраструктури:*
професійні учасники — торговці цінними паперами;*
організатори торгівлі — фондові біржі та позабіржові фон-дові торговельні системи;*
посередники в торговельних угодах — брокери та дилери;
»/ посередницькі фінансові інститути — комерційні банки, небанківські депозитні установи, кредитні асоціації, спілки, оща-дні інститути, страхові компанії, пенсійні фонди, фонди грошо-вого ринку, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди.*
реєстратори цінних паперів;*
депозитарії, клірингові депозитарії;
«/ розрахунково-клірингові банки;
v саморегулівні організації ринку цінних паперів;
v інформаційно-аналітичні інститути.
В Україні поступово створюється інфраструктура ринку: функ-ціонують шість фондових бірж, Позабіржова фондова торговель-на система (ПФТС), створено широку мережу посередницьких інститутів, реєстраторів і зберігачів цінних паперів, діють депо-зитарій НБУ для державних цінних паперів, Національний депо-зитарій та Міжрегіональний фондовий союз (МФС) — для кор-поративних цінних паперів.*
Студент повинен зрозуміти, в чому полягає діяльність про-фесійних учасників торгівлі, знати і розуміти ці види діяльності. З цією метою слід ознайомитися із Законом України «Про держав-не регулювання ринку цінних паперів в Україні» (ст. 4 «Профе-сійна діяльність на ринку цінних паперів»). Така діяльність до-сить різноманітна, починаючи з організації торгівлі, тобто здійс-нення цивільно-правових відносин з цінних паперів, до діяль-ності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.*
Потрібно з'ясувати значення посередництва на фінансовому ринку.
По-перше, посередники консолідують ризики, приймають на себе багато з них, насамперед ризик неповернення виданих пози-чок та виплати процентів у строк (дефолт).
По-друге, забезпечення деномінації заощаджень. Дрібні пози-чки у посередника нагромаджуються поступово. Згодом на їх ос-нові укладаються угоди з цінними паперами на більші суми.
24
По-третє, з другого положення випливає так званий «ефект масштабу» угоди: чим на більшу суму укладено угоду, тим ниж-чими виявляються адміністративні, консультаційні, юридичні та інші подібні витрати.
Посередник має кращий доступ і можливості придбати інфор-мацію з широкого кола питань, які стосуються обігу цінних па-перів.
Посередництвом між емітентами та Інвесторами займається досить значна кількість фінансових інститутів, багато з яких ма-ють власні функціональні обов'язки. Так, комерційні банки об-слуговують свою клієнтуру, залучають грошові кошти на рахун-ки, надають позички на різноманітні строки. Але, окрім цього, вони на замовлення клієнтів купують і продають цінні папери, виплачують по них дивіденди та проценти. Або, наприклад, пен-сійні фонди за своїм призначенням мають нагромаджувати кош-ти членів фонду для наступних виплат пенсій (за укладеним до-говором між адміністрацією фонду та чйого членами). Нагро-маджені грошові вклади учасників вкладаються в цінні папери, і фонд отримує певні доходи. За своєю суттю операції фонду з цінними паперами являють собою спільне інвестування членів фонду.*
Крім посередників, велику роль на фінансовому ринку віді-грають організатори торгівлі — фондові біржі, а зі зростанням масштабів операцій — позабіржові фондові торговельні систе-ми. В Україні організаторами торгівлі є також центри сертифіка-тних аукціонів. Потрібно знати, що ринок цінних паперів поділя-ється на організований та неорганізований. Організований ринок цінних паперів — це функціонуючі на ньому фондові біржі та по-забіржові торговельні системи. Неорганізований ринок — укла-дання угод з цінних паперів поза біржею, найчастіше по телефо-ну. В Україні тільки 5 % обігу цінних паперів припадає на органі-зований ринок.
При вивченні теми слід особливу увагу звернути на проблеми, пов'язані зі створенням Національної депозитарної системи. В Україні сьогодні на передньому плані два завдання — створити систему обліку руху цінних паперів та забезпечити ліквідність фондового ринку. Ці проблеми практично поєднані зі створенням Централізованої депозитарної системи та бездокументарної сис-теми обігу цінних паперів. Відповідно до Закону України «Про ^ЦІональну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.97 структура Націо-нальної депозитарної системи складається з двох рівнів: ниж-
25
нього — зберігачів, які ведуть рахунки власників іменних цінних паперів та реєстратори власників іменних цінних паперів, верх-нього — Національний депозитарій України та депозитарії, які ведуть рахунки для зберігачів та здійснюють кліринг і розрахун-ки з цінних паперів.
Необхідно знати основні положення згаданого законодавчого акта.
По-перше, особливості передачі та реалізації права власності на цінні папери в Національній депозитарній системі.
По-друге, види депозитарної діяльності: зберігання та обслу-говування обігу цінних паперів на рахунках