У сфері економічних відносин потреби набувають форми еко-номічних інтересів і стимулів. У попередніх темах зазначалося, що економічні інтереси — це спонукальні мотиви господарської діяльності людей (як господарюючих суб'єктів), які зумовлені їх місцем у системі відносин власності та наявній системі потреб. В останніх концентрується сутність інтересів: інтерес — це фор-ма прояву потреб. Тому інтереси виступають потужним «двигу-ном» економічного розвитку, образно кажучи, формують ту «пружину», яка «каталізує» і рухає весь економічний механізм.

З точки зору політекономічного розуміння цих аспектів важ-ливо підкреслити, що економічні інтереси в різних соціальних класів (страт), верств та інших далеко не однакові, а в ринковій (капіталістичній) економіці часто діаметрально протилежні. Трак-туючи економічні інтереси (як і інші економічні категорії), необ-хідно виходити з того, що вони походять не просто з біологічної сутності природи людини, а визначаються її станом як відповід-ного соціально-економічного суб'єкта в економічному укладі су-спільного життя, що врешті детермінується формами власності. За всієї різноманітності індивідуальних уподобань, запитів та ці-лей у дрібного виробника — одні інтереси, у найманого праців-ника — другі, а в підприємця-капіталіста — треті.

Варто враховувати, що людина одночасно виступає як окре-мий індивід і як представник того чи іншого соціального класу (страти), групи, прошарку тощо. Відповідно до цього вона є і но-сієм різноманітних інтересів.

Політико-економічний аналіз змісту рушійних сил економіч-ного зростання (прогресу) передбачає врахування не лише дії ба-зисних економічних категорій (внутрішніх суперечностей, по-треб, інтересів тощо), але й функціонування надбудови держави, політичних, ідеологічних, правових, культурно-духовних та ін-ших відносин і відповідних інституцій: політичних партій (ру-хів), релігійних концепцій і т. ін. Таким чином, економічне зрос-тання виступає завжди як результат дії економічних і нееконо-мічних факторів. До останніх належать географічно-кліматичні, національно-демографічні, військово-політичні, культурні, інституціональні тощо. Вплив кожного з факторів може бути різним (як позитивним, так і негативним), але не правомірно абстрагува-тись від них, а тим більше від їх сукупності.

Аналізуючи рушійні сили економічного розвитку, потрібно враховувати вплив таких факторів, як стан суспільної свідомості та рівень розуміння народними масами об'єктивних проблем і напрямів економічної динаміки, культура праці та спілкування, панівні морально-етичні, релігійні настанови, а також національ-ні традиції. Усі вони, будучи «продуктом» багатовікової історич-ної еволюції, хоча є надбудовними факторами, суттєво вплива-ють на ефективність функціонування базисних елементів і відно-син економічної системи. При цьому вони часто модифікують навіть її модель.

У цілому дієвий вплив політичних, правових, моральних, ду-ховно-культурних та інших факторів на економічний прогрес знаходить своє вираження в тому, що вони детермінують роз-криття можливостей і рушійних сил, які закладені в тій чи іншій економічній системі.

Разом з тим загальні риси економічного зростання, які притаманні різним періодам (етапам) розвитку суспільства, завжди виступають у конкретних історичних формах, що відповідають якіс-ним характеристикам факторів і результатам виробництва на да-ному конкретному історичному відрізку часу.

На сучасному етапі перед кожною країною постає необхід-ність розв'язання таких проблем економічного зростання:*

визначення тенденцій і ресурсів (факторів) зростання;*

забезпечення усталеності економічного зростання в довго-строковій перспективі;*

вимірювання конкретної результативності дії факторів еко-номічного розвитку;*

визначення темпів і строків для встановлення більш прогре-сивної структури народного господарства;*

окреслення соціально-економічних наслідків для країни з вибором тієї чи іншої моделі технологічного розвитку.

1.3 Нагромадження та його норма. Визначальну роль в обумов-леності (детермінації) як типів, так і темпів економічного зрос-тання відіграє процес нагромадження капіталу, у ході якого від-буваються суттєві зміни в структурі капіталу, пов'язані з нау-ково-технічним прогресом. З упровадженням у виробництво до-сконаліших машин, обладнання та технологій у ньому збільшу-ється кількість матеріально-речових засобів з розрахунку на од-ного працюючого, тобто зростає технічна будова капіталу. Це вимагає відповідного підвищення кваліфікації працівників, роз-витку їх професіоналізму. При цьому зростають продуктивність праці та ефективність виробництва. Нагромадження не є сталим, безперервним процесом. Воно обумовлено технічними новинками.

Норма нагромадження (виражена у процентах) характери-зує відношення частки чистого доходу (прибутку), яку господа-рюючий суб'єкт (підприємець, фермер, держава) спрямовує на розвиток виробництва або будь-якої власної справи, до загальної суми отриманого ним прибутку (доходу). На макроекономічному рівні норма нагромадження — це відношення фонду чистого на-громадження (тобто інвестицій, що йдуть на розширення вироб-ництва) до загального обсягу національного доходу, створеного за відповідний період.

Марксистська політекономія розглядає нагромадження як пе-ретворення частки додаткової вартості в капітал, тобто як процес капіталізації додаткової вартості. За К. Марксом, норма нагромадження — це відношення фонду нагромадження до національно-го доходу, яке виражається в процентах.

1.4 Інвестиції та їх ефективність. Процес нагромадження капі-талу органічно пов'язаний із процесами заощадження та інвестування. Останні здійснюються як юридичними, так і фізичними особами з різних причин, незалежних одна від одної.

Зокрема, заощадження роблять окремі особи, домашні господар-ства (сім'ї), з різними намірами: бажання зібрати певну суму для майбутніх витрат (купити будинок, автомобіль та ін.); прагнення за-безпечити певний статок для дітей; жадання влади, яка дає велике багатство; заощадження «на чорний день» тощо. Але якими б не були мотиви різних осіб, що спонукають їх здійснювати заощаджен-ня, часто вони, як зазначає П.Самуельсон, мало пов'язані з мож-ливостями інвестування, тобто «чистим капіталоутворенням».

Інвестиції — це сукупність витрат, що реалізуються у фор-мі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери еко-номіки. Головною метою інвестування є одержання в перспек-тиві більшого підприємницького доходу,