Водночас суспільне економічне відтворення не є простою су-мою одиничних процесів відтворення окремих підприємств. До-ведено, що в суспільному відтворенні з'являються нові якісні елементи, які відсутні на рівні первинних підприємств.

Так, вищим інтересом підприємства є максимізація прибутку, а суспільного виробництва — максимізація добробуту населення.

Підприємство орієнтується на ринковий попит, а суспільне вироб-ництво на сукупний попит і т. ін.

Суспільне економічне відтворення основане на органічній єд-ності всіх частин, що його утворюють:*

виробництва, розподілу, обміну, споживання;*

домогосподарств, підприємств, галузей, економічних регіо-нів і всього виробництва;*

продуктивних сил, складових його частин і економічних відносин;*

суспільного виробництва і суспільного споживання.

В усій системі відтворювальних зв'язків визначальним є ви-робництво, бо саме воно створює все необхідне для життя і щастя людей. Розподілено, обмінено і спожито може бути тільки те, що вироблено.

Економічне відтворення суспільства включає в себе такі най-важливіші моменти:

1) відтворення суспільного продукту та його конкретних форм;

2) відтворення людського ресурсу як особистісного фактора виробництва та його зайнятості;

3) відтворення основного і оборотного капіталу суспільства, тобто засобів виробництва, як необхідних умов суспільного про-цесу відтворення;

4) відтворення національного багатства;

5) відтворення споживання;

6) відтворення економічних відносин.

Засоби виробництва і людський фактор у своїй єдності явля-ють собою продуктивні сили суспільства. Тому політична еконо-мія досліджує також і відтворення продуктивних сил як матері-альної бази всієї економічної системи суспільства.

У складі економічних відносин відтворюються різноманітні форми власності, і перш за все панівна, їх взаємозв'язок і напря-ми розвитку. Вивчаються відносини розподілу, товарно-грошові відносини, господарський механізм.

Види економічного відтворення. Розрізняють просте і роз-ширене відтворення економічної системи.

росте відтворення — це відновлення процесу суспільного виробництва з року в рік у незмінних масштабах. Просте відтво-рення передбачає, що прибуток та інші доходи не використову-ються на заощадження та інвестиції, тобто на розширення вироб-ництва товарів і послуг, а повністю споживаються домогосподарствами. Просте суспільне відтворення було типовим для до-капіталістичних економічних формацій, для так званої традиційної економіки. У докапіталістичному суспільстві розширене від-творення здійснювалося лише в окремі періоди тривалого істо-ричного процесу. У ці періоди процес виробництва відновлював-ся на традиційній технічній основі і в майже незмінних масштабах.

Розширене відтворення економіки — це відтворення суспіль-ного виробництва в зростаючих розмірах. У цьому разі частина прибутку та інших доходів підприємств і домогосподарств на-громаджується та інвестується у виробництво з метою розши-рення його межі виробничих можливостей.

Підприємці, намагаючись одержати максимум прибутку, знач-ну частину його капіталізують, тобто спрямовують на розширен-ня основного і оборотного капіталу, а на цій основі — і виробниц-тва. Проте просте відтворення продовжує існувати як елемент розширеного відтворення економіки. Так, складовою частиною розширеного відтворення суспільного виробництва є відтворення тієї кількості капіталу, людського ресурсу і продукту, яке було в наявності в попередній період.

В умовах розвинутого товарного виробництва і ринку віднов-лення процесу відтворення передбачає реалізацію на ринку су-спільного продукту. У зв'язку з цим у масштабі суспільного еко-номічного відтворення велике значення мають такі ринкові кате-горії, як сукупне пропонування, сукупний попит, суспільна рів-новага та інші категорії ринкової економіки, які розглядаються не на рівні первинної ланки, а на рівні суспільної економіки.

2. Теорії і моделі економічного зростання

2.1 Моделі економічного зростання. Показники еко-номічного зростання.

Моделі економічного зростання. Науковий інтерес до проб-лем економічного зростання особливо посилився серед представ-ників неокласичної школи в 50-х рр. XX ст. Зокрема, економісти почали займатися уточненням і конкретизацією кейнсіанських положень щодо цієї проблеми та розробляти відповідні моделі економічного зростання. Такі моделі створювали з метою пошу-ку оптимального співвідношення між факторами виробництва, визначення умов, які забезпечують бажані темпи та стабільність економічного розвитку, дослідження найважливіших пропорцій, у тому числі між нагромадженням і споживанням тощо.

2.2 Однофакторна модель зростання. В економічній літературі відома модель Харрода—Домара. У ній автори враховують як єдиний фактор економічного зростання лише капітал, тобто це однофакторна модель. Вихідною умовою такої посилки є те, що капітал (як фактор) наче «вбирає» в себе потенції решти вироб-ничих факторів.

Ця модель базується на ряді припущень (абстракцій). Так, пе-редбачається, що задіяні всі фактори виробництва, зберігається рівновага попиту і пропонування та рівні їхніх приростів, зали-шаються постійними співвідношення між заощадженнями S та інвестиціями І. На практиці це далеко не так.

Модель Харрода—Домара слугує допоміжним інструментом у розв'язанні проблем економічного зростання в довгостроковому періоді, допомагає виявити характер взаємозв'язків у динаміці та проілюструвати їх.

Формула (рівняння) Харрода—Домара має такий вигляд:

G = S/C, = або G:/С = S,

де G — темп економічного зростання; С — відношення капіталу до випуску продукції (національного доходу), тобто коефіцієнт капіта-ломісткості; S— частка заощаджень у національному доході.

У наведеному вище рівнянні автори моделі виходять з того, що S = I, G / С— частка чистих інвестицій у національному доході.

Таким чином, знаючи основні економічні параметри (національ-ний капітал, національний дохід та їх співвідношення, розміри чистих заощаджень та інвестицій), можна прогнозувати приблизні темпи зростання економіки на перспективу. Проте реальні тем-пи можуть відрізнятись від розрахованого середнього показника, оскільки вони ще залежать від структури інвестицій, викорис-тання технічних досягнень, фази економічного циклу та інших змінних факторів, які впливають на економічну кон'юнктуру.

2.3 Модель виробничої функції. Економічне зростання може бути забезпечено за рахунок паралельних вкладень у різні фактори, що робить їх більш високопродуктивними. Так, раціональне співвід-ношення між працею і капіталом у разі їх зміни розраховується за допомогою виробничої функції, в основі якої — найкращий варі-ант граничної продуктивності кожного із залучених факторів. Це виражається такою формулою:

Q = F (L,K,N)

де Q,