Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності цикліч-ного процесу відтворення.

Криза — це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок диспропорцій у процесі відтворення, що різко зроста-ють. Відбувається зниження попиту на товари і виникнення над-лишку їх пропонування. Труднощі зі збутом призводять до ско-рочення виробництва і зростання безробіття. Зниження плато-спроможності населення ще більше ускладнює збут товарів. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через «омертвіння» капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит — ставка позичкового процента. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.

Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробниц-тва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте, і не зменшується. Поступово реалізують-ся товарні запаси, які виникли під час кризи через різке змен-шення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. За умов скороченого виробництва став-ка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

Пожвавлення — це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зрос-тання попиту) і помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибутковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивнішу техніку, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Створюються нові підприємства, зростають ціни і процентні ставки. Поступово обсяг виробництва досягає поперед-нього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) — це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає ви-сокими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, збільшується попит на капітальні й споживчі блага, доходи та прибутки, стрімко зростають ціни й процентні ставки, курси акцій та інших цінних паперів, активізується комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чином, розпочи-нається справжній економічний бум, швидке економічне зрос-тання, яке, проте, уже закладає основу для наступної нової кризи.

Першопричиною (поштовхом) нової періодичної кризи є ско-рочення сукупного попиту, і знову все повертається на «круги своя»: починається спад виробництва, зниження зайнятості, змен-шення доходів, скорочення витрат тощо.

Обґрунтування чотирифазної структури циклу було запрова-джено К. Марксом. Графічно це подано на рис. 18.2, де ОА — за-гальна лінія розвитку виробництва за значний період; Q) — обсяг виробництва; t — час; ВС — ламана лінія руху фаз циклу.

Органічна цілісність циклу виявляється в тому, що в кожній з його фаз формуються умови для переходу до іншої. При цьому такий перехід здійснюється в основному на засадах ринкових ре-гуляторів. Отже, як правило, — автоматично. Слід зазначити, що криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і про-понування на будь-який товар чи в окремій галузі тим, що вона виникає в класичному розумінні як загальне надвиробництво, яке

супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків і масовою зупинкою та розоренням підприємств, зростанням без-робіття тощо. Виділяють два типи криз: кризи надвиробництва і кризи недовиробництва. Так, останні були характерні у 90-х рр. для всіх країн СНД, у тому числі й для України, де скорочення обсягу виробництва за ці роки становило понад 3/5 .

Середні цикли розрізняються за глибиною падіння економіки та за терміном, протягом якого вона повертається в передкризовий стан.

3.3 Передумови (причини) циклу. Існують різні погляди щодо появи передумов середніх економічних циклів. Серед них на ува-гу заслуговують такі:

1) циклічні коливання зумовлені специфікою сфери обігу — розбіжністю у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина);

2) головна причина спаду — це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та їхні послідовники). Ще до Маркса близько до цієї позиції стояли й ті, хто економічний спад пояснював недоспоживанням значної кількості людей, яке було викликане недоліками розподілу (Дж. Гобсон, Г. Мальтус);

3) цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей (В. Парето, А. Пігу);

4) цикл — результат технічних нововведень, що вимагає зрос-тання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (Й. Шумпетер);

5) циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і неста-чею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс);

6) причиною циклів є невідповідність між наявним грошовим капіталом і його пропонуванням (І. Фішер).

Незважаючи на відмінність у підходах, практично всі згадані економічні концепції розглядають економічний цикл як поро-дження внутрішніх причин. Це — так звані інтернальні теорії.

Ті ж теорії, які пояснюють появу економічних циклів зовніш-німи причинами, наприклад, зміною сонячної активності, що призводить до неврожаю в сільському господарстві та до загаль-ного економічного спаду, війнами і різними політичними потря-сіннями, освоєнням нових територій (що зумовлює надмірну міг-рацію робочої сили), називаються екстернальншт.

Характерними