До проблем агропромислового комплексу

Розвиток агропромислового комплексу Прикарпаття є наглядною ілюстрацією тих процесів, які відбуваються сьогодні в суспільно-політичному, економічному, соціальному житті нашої країни. Динаміка його розвитку, проблеми, які неминуче супроводжують будь-який процес росту, перебувають у тісній взаємозалежності від успішного вирішення тих завдань, які постають перед економікою України в цілому. В той же час функціонування агропромислового комплексу в значній мірі визначається специфічними особливостями цієї сфери діяльності, природнокліматичними умовами, характером виробництва, що склався на тій чи іншій території, традиціями населення конкретного регіону, його побутовими умовами, світоглядом. Тому розгляд питань, пов'язаних з розвитком агропромислового комплексу, вимагає передусім збалансованого підходу, врахування, крім суто економічних, історичних, вікових, психологічних та інших факторів. Тільки з цих позицій можна правильно зрозуміти й всю глибину процесів, які проходять сьогодні в агропромисловому секторі економіки як країни в цілому, так і в її окремих регіонах.

Характерними особливостями агропромислового комплексу сучасного Прикарпаття є, передусім, орієнтація на задоволення внутрішніх потреб населення області, що, в свою чергу, пояснює відсутність чітко визначеної спеціалізації сільського господарства краю, кардинальні зміни в організаційній структурі власне сільськогосподарського виробництва і незначна питома вага фермерських господарств. Доля останніх, наприклад, складає лише 0,9 % загального об’єму сільськогосподарської продукції краю Тут і надалі використано дані Івано-Франківського обласного управління статистики

Основними організаційними формами господарювання в цьому секторі економіки є особисті підсобні господарства населення і сільськогосподарські підприємства державної і недержавної форми власності. З господарств недержавної форми власності можна виділити господарські товариства, сільськогосподарські кооперативи, підсобні та інші недержавні сільськогосподарські підприємства установ та організацій, приватні (приватно-орендні) підприємства. Така різноманітність форм сільськогосподарських підприємств, в принципі, має своє пояснення і відображає особливості сучасного розвитку агропромислового комплексу Івано-Франківщини.

Основною ж, очевидно, особливістю аграрного сектору Прикарпаття (як і всієї України) є невблаганне падіння обсягів сільськогосподарського виробництва (див. табл. 1). У зв’язку з цим ми не можемо не сказати, що питання розвитку сільського господарства по своїй суті настільки злободенне, що йому важко знайти аналоги, оскільки воно торкається всіх сторін нашого життя, починаючи від щоденних проблем самотньої похилої жінки і кінчаючи питанням політичного устрою держави. Сухі цифри статистики є лише зовнішнім вираженням тих глибинних процесів, які проходять сьогодні як в агропромисловому комплексі, так і в економіці України в цілому. Задумуючись над причинами, що поставили сільське господарство країни фактично на грань паралізації, мимоволі приходиш до висновку про необхідність акцентувати увагу на таких аспектах.

Перше. Був період, коли переважна більшість вітчизняних вчених при аналізі стану економіки країни, особливо в перші роки незалежності, сходилася на думці, що однією з основних причин кризи був власне вихід України зі складу колишнього СРСР. Правомірність такого висновку не підлягає сумніву. Але виникає одне зауваження. Це без заперечень можна прийняти в першу чергу по відношенню до промисловості. Спеціалізація виробництва, налагоджені господарські зв’язки, прив’язаність до джерел сировини і їх розміщення в конкретному регіоні – ці та інші фактори були і залишаються визначальними для організації промислового виробництва. Тому зрозуміло, що вихід України з складу СРСР не міг не вплинути на динаміку і масштаби вітчизняної промисловості. Що, врешті-решт, і мало місце. А от характер і природа сільського господарства визначаються іншими факторами. Розглянуті вище причини, які визначали об’єм промислового виробництва, по відношенню до сільськогосподарського могли проявитися лише опосередковано, зокрема, вплинути на рівень його матеріально-технічного забезпечення, наявності засобів механізації, мінеральних добрив і т. д., але ж вирішальні чинники сільськогосподарського виробництва в країні не зазнали істотних змін. Кліматичні умови в Україні залишились таким ж, що були і 10, і 100 років тому, у відомому розумінні можна стверджувати, що й поля залишились тими ж (хоча це доволі проблематичне питання), не зазнала суттєвих змін вікова структура населення, в кінці кінців, сама територія України після проголошення нею незалежності залишилась незмінною. Ми не випадково вдалися до розгляду цих очевидних, на перший погляд, питань. Просто з врахуванням вищесказаного напрошується такий висновок: основною причиною катастрофічного стану вітчизняного сільського господарства, особливо на початку і в середині 90-х років минулого століття, були не суспільно-політичні, не суто економічні фактори, а кардинальні зміни в характері організації сільськогосподарського виробництва. Конкретизуємо сказане. До проголошення незалежності в Україні основною організаційною формою господарювання на селі були, в основному, колгоспи. Незважаючи на всю суперечливість і неоднозначність цієї форми організації виробництва, вона забезпечувала необхідний мінімум продовольства в країні (суттєвих перепадів, в усякому разі, в його об’ємах не було). В діяльності колгоспів були, звичайно, свої проблеми, але визначальним при цьому залишалось одне: всі вони функціонували лише завдяки всебічній підтримці з боку держави. По суті, сільське господарство в колишньому СРСР стало збитковим на другий день після завершення колективізації. Держава підтримувала колективні господарства всіма необхідними і можливими способами, навіть ті прибутки, які вони одержували, були своєрідною формою трансформації бюджетних коштів. Тому й не дивно, що занепад і розвал колишнього СРСР з годинниковою точністю позначився на показниках діяльності колгоспів. Всі вони в одну мить стали нерентабельними, неефективними, збитковими і, що цікаво, нікому не потрібними.

Після проголошення політичної незалежності і взятого курсу на проведення економічних реформ саме питання становлення нових організаційних форм господарювання стало вирішальним по відношенню до сільського господарства. Ліквідована колективна форма власності на землю. Земля була передана селянам (чомусь згадується основний лозунг Жовтневої