Друге. Наважимося стверджувати, що визначальною рисою економіки будь-якої країни, будь-якого народногосподарського комплексу є взаємозв’язок і взаємозалежність її основних складових. Ця особливість економіки своїм безпосереднім результатом передбачає її комплексність, тобто в першу чергу дотримання принципу збалансованості, рівномірності, скажемо навіть – рівноцінності всіх елементів будь-якого народногосподарського комплексу. Дуже важливим у цьому плані є насамперед досягнення поступальності, врахування всіх найважливіших компонентів економічного росту. Історичний досвід, зокрема, й нашої країни свідчить, що в більшості випадків економіці по своїй природі чужі й неприйнятливі крайні, часто діаметрально протилежні і суперечливі рішення. Налагодження механізму її ефективного функціонування передбачає насамперед врахування специфіки кожного конкретного періоду, всебічного підходу, тверезого обґрунтування прийнятих рішень, допустиме, на наш погляд, й ігнорування інтересів певних політичних сил.

Ми не випадково дозволили собі цей своєрідний вступ. Сільське господарство є органічною складовою частиною народногосподарського комплексу країни і успішне вирішення його проблем можливе лише при умові розв’язання основних проблем на загальнонаціональному рівні. Одна з них, найбільш актуальна, – приватизація крупних, насамперед промислових, підприємств. Це справді складний процес, однією з передумов успішного проведення якого є врахування всіх факторів, об’єктивних і суб’єктивних, які склалися на даний час навколо того чи іншого підприємства. Але, якщо, в цілому, взяти до уваги характер проведення у нашій країні приватизаційних процесів, то залишається сподіватись, що хоч Богу відомо, коли і з якими наслідками вони завершаться. Ми не випадково торкнулися цього питання в силу таких причин.

По-перше, реформування економіки і утвердження ринкових відносин, по логіці, вимагає функціонування їх у всіх без винятку сферах народногосподарського комплексу країни. Просте ж співставлення темпів проведення економічних реформ в Україні свідчить, в кращому випадку, про їх однобокість. В економічній літературі, наприклад, можна зустріти масу справедливих нарікань з приводу недостатньої розробки тих чи інших принципів, механізму реалізації ринкових ідей в тій чи іншій галузі народного господарства. Ця невідповідність між теоретико-методологічними засадами реформування і реальним станом справ в економіці особливо яскраво проявляється на прикладі промисловості і сільського господарства. Ми інколи ловимо себе на думці, чи справді усвідомлення необхідності утвердження ринкових відносин в аграрному секторі було справжньою причиною його кардинального реформування. Можливо, логічніше буде стверджувати, що істинною причиною була неспроможність економіки країни в цілому нести на собі тягар підтримки сільського господарства. Це, звичайно, тільки припущення. Але факт залишається фактом. Організація виробництва в аграрному секторі зазнала революційних змін і в той же час аналогічні процеси в промисловості проходять еволюційним шляхом, причому темпи їх неприпустимо низькі.

По-друге. Розглянутий комплекс питань з приводу проблем реформування економіки країни в цілому і в розрізі її найважливіших сфер має безпосередньо прикладне значення. Розвиток сільського господарства в сучасних умовах неможливий в першу чергу без промисловості. Динаміка сільськогосподарського виробництва у значній мірі визначається саме цим фактором. Це проявляється в забезпеченні аграріїв сільськогосподарською технікою, мінеральними добривами і т.д., що, в кінці кінців, є одним з важливих чинників обсягів сільськогосподарського виробництва. У зв’язку з цим хотілося б навести такі цифри. Якщо у 1985 році, коли основною формою господарювання в агропромисловому комплексі Прикарпаття, як України в цілому, були колективні господарства, питома вага площ, удобрених мінеральними добривами, була фактично 100-процентною, то вже в 2002 році вона скоротилася до 34,0 %. В результаті,