Грошово-кредитне регулювання економіки

Грошово-кредитна, або монетарна, політика є одним із головних інструментів державного регулювання економіки. Саме на цій політиці держави акцентують свою увагу монетаристи. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження і подолання спаду виробництва.

Мета грошово-кредитної політики — досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей, а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження.

Головним суб'єктом монетарної політики держави є Національний банк, який здійснює грошову емісію і регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків.

У своїй політиці Національний банк застосовує такі методи: операції на відкритому ринку; зміна рівня мінімальної резервної норми; визначення рівня облікової ставки.

Операції на відкритому ринку — найбільш важливий метод з точки зору регулювання пропозиції грошей. Суть цього методу полягає в купівлі-продажу Національним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку. В процесі купівлі-продажу цих паперів Національний банк вступає у відносини з комерційними банками, нефінансовими фірмами і населенням. Купуючи або продаючи урядові цінні папери, Національний банк здатний збільшувати або зменшувати резерви в банківській системі і таким чином впливати на пропозицію грошей.

Розглянемо як це відбувається. Якщо Національний банк продає урядові цінні папери, то в результаті у комерційних банків, нефінансових фірм і населення зосереджуються цінні папери, а в Національного банку – гроші. Це скорочує банківські резерви і здатність комерційних банків до кредитування. Скорочення резервів у комерційних банках призведе і до скорочення грошової пропозиції, внаслідок чого відсоткова ставка на кредити і депозити зросте, а інвестування знизиться. Це так звана політика «дорогих» грошей, яка є одним із елементів рестриктивної політики держави.

Якщо уряд, здійснюючи політику експансії, хоче знизити відсоткову ставку і пожвавити тим самим інвестиції, то грошово-кредитний механізм діє у зворотному напрямку: Національний банк починає скуповувати урядові цінні папери у комерційних банків, нефінансових фірм і населення, збільшуючи таким чином резерви комерційних банків та їх здатність до кредитування. В свою чергу, це збільшує пропозицію грошей і знижує відсоткову ставку; інвестиції на ринку капіталів зростають і в перспективі мультиплікативно зростає ВВП. Це є так звана політика «дешевих» грошей.

Залишається відповісти на питання: чому комерційні банки, нефінансові фірми і населення погоджуються на купівлю-продаж урядових цінних паперів? Справа в тому, Що, як уже відмічалося, ціни облігацій і відсоткові ставки знаходяться в оберненій залежності. Національний банк продає цінні папери за низькою ціною, а купує їх за більш високою ціною.

Отже, Національний банк здатний продавати урядові цінні папери і завдяки цьому безпосередньо впливати на пропозицію грошей.

Змінюючи мінімальну обов'язкову резервну норму, Національний банк також може впливати на кредитні можливості комерційних банків. Збільшення норми резерву призведе до скорочення грошової пропозиції і підвищення відсоткової ставки. Гроші стають «дорогими», що означає рестриктивну політику. І навпаки, знижуючи резервну норму, Національний банк здійснює експансіоністську політику, тобто політику «дешевих» грошей.

Слід зауважити, що зміна резервної норми – досить потужний метод монетарної політики, а практичне застосування цього методу потребує обережності. Це пояснюється тим, що норма обов'язкового резерву впливає на рівень грошового мультиплікатора. Тому навіть незначні коливання цієї норми суттєво впливають на пропозицію грошей. За цих обставин зміни нормативного рівня резервів використовують лише в крайніх випадках. Для простого коригування грошової пропозиції резервну норму, як правило, не змінюють.

Облікова ставка – це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам. Національний банк може надавати безпосередньо позику комерційним банкам, призначаючи низьку (дисконтну) облікову ставку. Тому ця політика називається також дисконтною. Вона призводить до збільшення резервів у комерційних банках і зростання пропозиції грошей, що знижує відсоткову ставку на грошовому ринку. І навпаки, підвищуючи облікову ставку, Національний банк скорочує резерви комерційних банків. У них погіршуються можливості до кредитування економіки, пропозиція грошей зменшується, а відсоткова ставка зростає.

Розглянута грошово-кредитна політика держави має безпосередній вплив на рівень національного виробництва, забезпечення зайнятості в економіці та цінову стабільність.

Вплив грошової пропозиції на ВВП починається з дій Національного банку. Припустимо, що держава в особі Національного банку вирішила знизити відсоткову ставку, збільшуючи грошову пропозицію від Прг1 до Прг2. Це призведе до зменшення відсоткової ставки від ВС1 до ВС2 на грошовому ринку. У свою чергу, більш низька відсоткова ставка пожвавлює попит на інвестиції від ВІ1 до ВІ2 на графіку інвестицій. А зростання інвестицій призведе до мультиплікативного зростання ВВП в моделі «витрати – випуск» від 01 до 02.

Ефективність політики «дешевих» і «дорогих» грошей залежить від форми кривих попиту на гроші та інвестиції. Чим більш крутою є крива попиту на гроші, тим більш значним є вплив зміни їх пропозиції на рівноважну ставку відсотка (ВС1, ВС2). Зміни відсоткової ставки впливають на попит на інвестиції. Можливість одержати більш суттєвий приріст інвестицій зображується більш пологою кривою попиту на інвестиції. А більший приріст інвестицій призведе до більшого зростання ВВП.

Отже, монетарна політика високоефективна тоді, коли крива попиту на гроші приймає вигляд крутої лінії, а крива попиту на інвестиції – похилої. За інших умов потенціал Монетарної політики незначний.

Таким чином, збільшення пропозиції грошей призводить до зростання інвестицій, ВВП, зайнятості, доходу, сукупного попиту, що, в свою чергу, забезпечить подальше підвищення економічної активності.

Але слід зазначити, що такий